Генеральне консульство України в Торонто подає повний текст Заяви Анатолія Зленка у зв'язку із завершенням діяльності на посаді Міністра закордонних справ України (Київ, 3 вересня 2003 р.)

"Шановні пані та панове журналісти,

Як ви уже, мабуть, знаєте, Президентом України прийняте рішення про завершення моєї роботи на посаді Міністра закордонних справ.

Розумію, що діючий Міністр є незрівнянно цікавішим для журналістів за Міністра, який залишає свій пост. Однак, я, все ж, вирішив запросити вас на цю зустріч, не сумніваючись, що ви не відкинете моє запрошення.

Дорогі друзі,

Сьогодні, і це цілком зрозуміло, мене переповнює багато почуттів. Але головним серед них є почуття вдячності. І хоча емоції справедливо вважаються ворогом дипломата, дозвольте мені сьогодні сказати вам те, що ніколи не казав.

Я щасливий від того, що колись обрав фах дипломата і вдячний долі, яка провела мене як широкими шляхами, так і вузькими стежками цієї прекрасної і, водночас, надзвичайно важкої і складної професії.

Я вдячний за те, що мав унікальну можливість бути причетним до творення і розбудови власної держави та її дипломатичної служби. Говорю це як перший Міністр закордонних справ незалежної України, який поставив не один підпис під документами про встановлення дипломатичних відносин із зарубіжними країнами.

Я гордий з того, що мої ініціали скріплюють акти, за якими Україна сьогодні здійснює свою зовнішню політику, і які визначили її зовнішньополітичне майбутнє на багато років наперед.

Я вдячний моїм вчителям і наставникам, багатьох з яких уже немає серед нас, за ту неоціненну науку, яка стала надійною основою мого дипломатичного шляху.

Я вдячний своїй дружині і моїй родині за те, що допомагали долати труднощі і раділи моїм успіхам.

Я вдячний Президентам України Леоніду Кравчуку і Леоніду Кучмі, які виявили до мене високу довіру, призначаючи на посаду Міністра закордонних справ України.

Я вдячний моїм колегам, зарубіжним дипломатам, міністрам закордонних справ, а також іноземним політикам, з якими я мав честь спілкуватися і співпрацювати.

Я вдячний колективу Міністерства закордонних справ і тим дипломатам, які пліч-о-пліч працювали зі мною на всіх етапах моєї дипломатичної кар'єри.

Спільно з моїми колегами я пройшов шлях від дипломатичної цілини до перших дипломатичних врожаїв. Від порожнього будівельного майданчика - до готової будівлі української зовнішньої політики, яка витримала не один геополітичний землетрус.

Я вдячний вам, шановні журналісти, за спільну працю, спрямовану на висвітлення зовнішньополітичної діяльності України. Мені приємно засвідчити значне зростання професійного рівня української міжнародної журналістики. Хочу подякувати вам за розуміння тих складних обставин у яких ми працювали, формуючи та оберігаючи міжнародний імідж України.

Так склалося, що на долю української дипломатії, а відтак, і на мою долю випало чимало випробувань. Вони мали різні причини, різний характер і різний рівень складності. Політичні реалії не робили поблажок до юного віку України. Зовнішньополітична служба зустрічала всі випробування з гідністю і перед жодним не пасувала, навіть тоді, коли, здавалося, виходу немає.

Ані, коли йшлося про питання ядерного роззброєння чи проблему Криму та розподілу Чорноморського флоту колишнього СРСР. Ані, коли йшлося про відомі всім справи та події останніх часів, у тому числі Празький саміт НАТО, трагедію 11 вересня чи Іракську кризу.

Хочу побажати своїм наступникам: дай Боже, щоб таких випробувань на їхньому шляху було якомога менше.

За мінімально сприятливих умов українська дипломатія досягла максимально можливих позитивних результатів. Ми міцно тримали штурвал в напрямі на європейську та євроатлантичну інтеграцію. До певної міри це гарантія того, що жодні нові берлінські стіни не відокремлять нас від Європи.

Заявивши про прагнення стати членом НАТО, ми заповнили останню прогалину в ідеології наших відносин з Новим та Старим Світом. Врятовано від дефолту взаємини зі Сполученими Штатами. Ми вирівняли відносини з Росією - і в сенсі їх системного позитивного розвитку, і в сенсі рівноправності, якої раніше бракувало нашому діалогу. Ми зміцнили наші відносини з сусідніми країнами.

В цілому врегульовано ключові питання, пов'язані з юридичним оформленням всього периметру кордонів нашої держави. Поступово приносить свої плоди курс на економізацію зовнішніх зносин. Сьогодні Україна є активним і впливовим міжнародним гравцем. Тому я йду з піднятою, хоча й сивою головою. Без сорому за свій доробок. Залишаю після себе своїх учнів і однодумців, які, переконаний, будуть гідними свого високого професійного покликання. І хоча традиція спонукає у таких випадках більшою мірою говорити про пройдений дипломатичний шлях, прошу сприймати мої сьогоднішні слова швидше і як звернення до майбутнього.

Я вірю, що той значний досвід, знання і професійні вміння, які громадило не одне покоління українських дипломатів, будуть збережені і примножені. Я знаю, що зовнішньополітична служба України й надалі буде надійним форпостом нашої незалежності і суверенітету. Я переконаний, що ми не лише не звернемо на манівці з нашого стратегічного курсу, яким є інтеграція до європейської та євроатлантичної спільноти, але й врешті-решт досягнемо поставленої нами мети.

Шановні пані та панове, Я не прощаюся з вами. Я лише кажу - до побачення. Адже дипломатія - це справа всього мого життя. А міністерська посада - лише її невеличка частка. Це - той терновий, а не лавровий вінок, який мені двічі доводилося вбирати як главі зовнішньополітичного відомства нашої держави. Сьогодні я його з почуттям виконаного обов'язку знімаю.

Ви запитаєте мене: а що далі? А далі - знову праця. Адже я ніколи не мислив себе поза дипломатією.

Міністр Зленко відходить. Дипломат Зленко залишається.

Ну от, здається і все.

До зустрічі."