Генеральне консульство України в Торонто повідомляє, що 4 лютого Президент України Леонід Кучма відвідав Національний інститут стратегічних досліджень, де зустрівся з провідними економістами країни та взяв участь у засіданні "круглого столу" на тему: "Економіка України у 2000-2003 роках: становлення інвестиційної моделі економічного зростання".

У засіданні також взяли участь: радник Президента України - директор Національного інституту стратегічних досліджень Анатолій Гальчинський, директор Інституту економічного прогнозування НАН України Валерій Геєць, Президент НАН України Борис Патон, провідні вчені-економісти, керівники наукових установ, навчальних закладів.

Нижче подається повний текст Вступного слова Президента України Леоніда Кучми на "круглому столі" на тему: "Економіка України у 2000 - 2003 роках: становлення інвестиційної моделі економічного зростання" (04.02.04):

"Вельмишановні учасники "круглого столу"!

Радий зустрічі з вами - провідними вченими-економістами нашої держави. Сподіваюся, ви погодитесь, що такі зустрічі завжди несуть у собі конструктивний потенціал.

Мені хотілося б сьогодні почути від вас не лише наукові оцінки підсумків розвитку минулого року, а й вашу авторитетну точку зору щодо потенціалу економічного зростання, який сформувався в останні чотири роки і який визначає перспективи нашої економіки на майбутнє.

Звісно, що він має свою специфіку, є відмінним від російської чи польської моделей, де в одному випадку домінантою зростання виступають нафтодолари, а в другому - іноземні інвестиції.

Коли відразу після президентських виборів 1999 року було обґрунтовано завдання щодо забезпечення протягом, як мінімум, п'ятирічного періоду щорічних темпів зростання ВВП не менше 5-6 відсотків, представники опозиції сприйняли його як суто пропагандистську акцію.

Ви знаєте, скільки злісних висловлювань з'явилося у зв'язку з цим у пресі. Однак, як засвідчило життя, у даному випадку, як і в багатьох інших, я і мої колеги, на професіоналізм яких весь час опираюся, виявилися у баченні такого сценарію економічної динаміки достатньо коректними. Впродовж 2000-2003 років ми отримали середньорічні темпи зростання ВВП на рівні 7,2 відсотка, а промисловості - 15,1 відсотка.

Як відомо, за цей час продуктивність праці промислового виробництва зросла на 85,9 відсотка, а експорт українських товарів майже на 80 відсотків. Це - одні з найкращих показників серед країн Європи.

Ви, вчені-економісти, краще за мене розумієте, що, коли йдеться не про один-два, а чотири роки, то такі результати не можна вважати випадковими. Нас весь час критикують за обрану модель економічної політики. На відміну від зарубіжних експертів та їх доморослих прибічників, ми вважаємо, що вона не була стовідсотково ліберальною. Протягом усього часу реформ ми намагалися органічно поєднати елементи ринкового саморегулювання з активною диригентською політикою держави.

Упевнений: для перехідної економіки, для наших умов така політика була найбільш оптимальною. Хотілося б почути вашу думку з цього приводу. І ще про одне.

Ви знаєте, якою гострою була критика на адресу Президента з приводу обгрунтованої ще 1994 року базової позиції економічної стратегії нашої держави - пріоритетності макроекономічної стабілізації.

Я знаю, що цю позицію не поділяє і дехто з присутніх. Не буду називати прізвищ. Це питання дійсно є далеко не однозначним. Воно виявилося найскладнішим і з точки зору своєї практичної реалізації. І про це можна було б говорити багато.

Наведу тільки один приклад. Лише силою авторитету президентської влади нам вдалося зменшити дефіцит державного бюджету з 6,6 відсотка від ВВП у 1997 році до півтора відсотка - у 1999 році. У наступні п'ять років при всіх складнощах, що виникали у бюджетній сфері, ми жодного разу не перевищили цей показник.

Думаю, що ви погодитеся зі мною у тому, що саме ці кроки стали основою надійної стабілізації грошової системи та інших ланок макроекономічної структури. Йдеться про відчутне скорочення державного боргу, у тому числі зовнішнього, істотне зростання позитивного сальдо платіжного балансу, нарощування міжнародних резервів та інше.

Нині макроекономічна стабільність в Україні є однією з найбільш надійних не лише на пострадянському просторі, а й серед усіх інших країн з перехідною економікою. Це визнають і зарубіжні експерти.

Причиною того, що країни Центральної Європи, які раніше лідирували, а нині знизили середньорічні темпи зростання за останні чотири роки до 3,3 відсотка, з моєї точки зору, є, насамперед, невирішеність багатьох проблем у сфері макроекономічної стабільності. Ви теж це добре розумієте. Доречним буде зазначити, що в Росії в останні чотири роки середньорічні темпи інфляції були вдвічі вищими, ніж у нас.

До базових чинників економічного зростання відношу і принципові системні зрушення цього періоду - забезпечення критичної маси ринкових перетворень, відчутного перелому у реформуванні відносин власності, реструктуризації підприємств, підвищення на цій основі їхньої конкурентоспроможності. Для остаточного вирішення всіх проблем нам потрібно ще дуже багато зробити. Однак очевидним є те, що накопичені за роки реформ трансформаційні перетворення вже почали "працювати" на ефективність, давати відповідну віддачу.

Звісно, що на старті економічного зростання спрацювали екстенсивні чинники: наслідки глибокої девальвації гривні у період світової фінансової кризи, незавантаженість власних виробничих потужностей, яку спричинила економічна криза та інше. Однак уже у 2002 році ці чинники себе вичерпали.

Нині формується інша ситуація.

Статистичні дані минулого року підтверджують нову якість зростання. Маємо, з одного боку, відчутне розширення внутрішнього споживчого ринку. За 4 роки обсяги роздрібного товарообігу зросли на 93,7 відсотка.

Інший бік цього процесу - початок інтенсивного оновлення основних фондів та прогресуюче зростання інвестиційного попиту. Ситуація знову ж таки вам добре відома. За чотири роки капіталовкладення в основний капітал зросли в 1,9 раза, у тому числі у 2003 році - на 27,7 відсотка.

Ви добре знаєте, що навіть за радянських часів такими темпами економіка не розвивалася. За останні 15 років перебування України в складі колишнього Союзу найвищі темпи економічного зростання зафіксовано у 1976-1980 роках. Тоді вони у середньорічному вимірі склали 3,4 відсотка.

Зростання інвестиційного попиту адекватно позначилося на темпах виробництва продукції машинобудування - основної галузі нашої економіки. Вони достатньо переконливі: за чотири роки обсяги машинобудування подвоїлися. Вони зросли на 107,1 відсотка, а за минулий рік - на 35,8 відсотка.

Звісно, що і тут залишається ще багато нерозв'язаних проблем. Ми дуже повільно вирішуємо завдання структурної перебудови, інноваційного розвитку, зниження енергоємності виробництва тощо. Я докладно зупинюся на цих питаннях у цьогорічному Посланні до Верховної Ради.

Нині ж хочу почути від вас відповідь на таке запитання. Я його фактично вже сформулював на початку виступу. Мене, як і кожного пересічного громадянина нашої держави, цікавить - наскільки грунтовною є база економічного зростання не лише на нинішній рік, а й на більш віддалену перспективу.

Ви знаєте, що за моїм дорученням під керівництвом академіка В.Гейця та професора А.Гальчинського завершено підготовку проекту "Стратегія економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 роки".

Багато з учасників "круглого столу" причетні до підготовки цього документа, переконаний, надзвичайно значущого не лише в економічному, а й в політичному сенсі.

Отримані прогнозовані розрахунки є достатньо обнадійливими. Передбачається, що на першому етапі цього періоду (2004-2005 роки) середньорічні темпи зростання становитимуть 6,8 відсотка, на другому (2006-2009 роки) - 7,1, на третьому (2010-2015 роки) - 6,5 відсотка. Йдеться про базовий варіант проекту.

Мені б хотілося почути вашу думку щодо цих надзвичайно важливих для нашої держави прогнозних оцінок, а також ваше бачення того, як нам (маю на увазі владу) слід діяти, щоб їх реалізувати.

У березні поточного року відбудеться всеукраїнська науково-практична конференція з цих питань. Сподіваюся, що їх всебічне обговорення стане важливим кроком в осмисленні перспектив держави, її майбутнього розвитку. Свідомо не торкаюся проблем соціальної сфери. Це окрема тема.

У кінці лютого в Адміністрації Президента планується нарада за участю вчених-економістів, на якій відбудеться грунтовне обговорення усього комплексу питань соціальної політики.

Хочу лише сказати, що за ці роки нам вдалося реалізувати визначену раніше політику випереджального зростання (порівняно із збільшенням ВВП) реальних доходів населення, і насамперед заробітної плати. Остання за чотири роки зросла у 2,6 раза, у тому числі у минулому - на 22,8 відсотка. Практично стабілізувалися параметри, що характеризують рівень бідності населення.

Намітилися позитивні тенденції й у пенсійному забезпеченні населення, хоча говорити про успіхи в цій сфері ще зарано. Покладаю надії на пенсійну реформу, що здійснюється відповідно до законів, прийнятих минулого року.

Гострою залишається проблема майнової диференціації населення. За своїми параметрами вона давно вже перевищила критично припустимий рівень, який визначає поріг соціальної стабільності. Я не прихильник політики штучного обмеження доходів заможних верств населення, у тому числі багатих сімей. Я проти "полювання за відьмами". Новий цикл перерозподілу власності в Україні є неприпустимим.

Водночас не можна вважати нормальним явищем, коли приватний сектор економіки, що зміцнює свої позиції, фактично повністю самоусунувся від розв'язання широкого комплексу соціальних проблем, переклавши всі соціальні функції на "плечі" держави. Це становище слід обов'язково змінити.

Треба використовувати світовий досвід. Переконаний у тому, що й представники ділових кіл та великого бізнесу, які найбільше зацікавлені в соціальній стабільності, цілком згодні з такою постановкою питання. Потрібно розробити механізми його ефективної реалізації. Передусім концентрованої уваги всього суспільства потребують медицина та загальноосвітня школа. Настав час, коли весь існуючий економічний потенціал суспільства належить зосередити на вирішенні наявних у цих сферах проблем, у першу чергу - на зміцненні їхньої матеріально-технічної бази.

Маємо зробити все можливе і неможливе, щоб досягти відчутних результатів. Не хочу виправдовуватися, однак раніше це було нереально. Нині фінансовий стан держави зовсім інший. Накопичувані ресурси потребують концентрованого використання. Їх не можна розпорошувати. Такими є деякі проблемні питання, які мене турбують.

Хочу запросити Вас до конструктивної розмови."