Генеральне Консульство України в Торонто повідомляє, що 5 квітня 2005 р. в Україні відзначатиметься 295-та річниця прийняття Конституції гетьмана Пилипа Орлика, видатної пам'ятки української політичної і правової думки. У цьому зв'язку 21 березня ц.р. Президент України В.А.Ющенко підписав Указ № 504/2005 "Про відзначення 295-ї річниці та підготовку заходів до 300-ї річниці прийняття Конституції гетьмана Пилипа Орлика".

Пилип Орлик та його Конституція

Пилип Орлик народився 11 жовтня 1672 р. у селі Косуті Ошлянського повіту на Віленщині (Литва). Єдиний гетьман в екзилі, непохитний і послідовний борець за незалежну українську державу за походженням не належав до українців. Його батько був нащадком однієї з гілок чеських баронів Орликів. Мати походила із старовинного білорусько-литовського роду шляхтичів.

Батько Пилипа Орлика загинув у бою з турками, коли хлопчик був ще малим. Мати, не дивлячись на скрутні вдовині обставини, подбала про серйозну освіту сина. Початки освіти П. Орлик здобув, ймовірно, у єзуїтській школі у Литві. 1694 року закінчив Києво-Могилянський колегіум, який згодом дістав статус академії.

В академії Пилип Орлик навчився в логічній, ясній, прозорій формі складати листи, меморіали, звернення, маніфести. За оцінками сучасників, він був обдарований від Бога письменницьким хистом. Крім рідної мови Орлик знав латину, грецьку, французьку, німецьку, шведську, польську та російську мови.

На юнака непересічних здібностей і великої жаги до науки звернув увагу славетний професор Стефан Яворський. Він протегував Пилипові, підтримував його, а після закінчення академії допомагав йому влаштуватися на службі.

У 1702 р. Пилип Орлик дістає призначення до уряду генерального писаря, з 1706 року він вже на посаді генерального писаря, який був найвпливовішим у Раді правлячої генеральної старшини, своєрідному кабінеті міністрів при гетьмані. Уряд генерального писаря за його значенням і функціями можна прирівняти до міністерства внутрішніх справ і зовнішніх зносин. За Богдана Хмельницького уряд генерального писаря обіймав Іван Виговський, який став наступником великого гетьмана. Попередником Пилипа Орлика на посаді генерального писаря за гетьмана Мазепи довгі роки був один із найбагатших і найвпливовіших старшин Василь Кочубей.

Вирішальну роль в житті і в кар'єрі Пилипа Орлика відіграв гетьман України Іван Мазепа, котрий для здійснення своєї державної програми шукав здібних співробітників і помічників, яким можна було б довіритися. Мазепа наблизив до себе Орлика, покладав на нього надії як на свого спадкоємця влади. Він став одним з його найближчих помічників, виконував важливі дипломатичні доручення гетьмана у його таємних зносинах з антиросійською польською верхівкою.

У жовтні 1707 року Мазепа утаємничує Орлика у свої плани підготовки антиросійського повстання і шведсько-українського союзу. Під час подій 1708-1709 років і поразки шведсько-українських військ під Полтавою Орлик залишився на боці Мазепи і разом з ним відступив на територію колишньої Туреччини, в Бендери (на сьогодні - Республіка Молдова).

Після смерті Мазепи, коли постало питання про вибір нового гетьмана на противагу Іванові Скоропадському, поставленому на Україні Петром I, вибір упав на П.Орлика. 5 квітня 1710 року його обрали гетьманом, як людину, що найбільш відповідала вимогам української політики того часу, стояла дуже близько до І. Мазепи і була найкраще знайома з думками та намірами покійного гетьмана. Вибори гетьмана у Бендерах не були формальною церемонією, це був серйозний акт обрання провідника української держави.

1711 року, разом з кошовим Костем Гордієнком, він здійснив військовий похід запорожців та союзних татарських військ на Правобережну Україну, здобув Білу Церкву, дійшов до Фастова, але через зраду татар відступив до Бендер. Влітку 1711 року турки, татари разом з польсько-українським військом завдали поразки російській армії на чолі з Петром І над Прутом (біля с. Ставчани нинішнього Кельменецького району Чернівецької обл.).

З 1714 року, після того, як Орликові не вдалося реалізувати свої плани визволення України, він разом з Г.Герциком, А.Войнаровським, Ф.Мировичем переїжджає до Швеції, у 1720 році - до Австрії, пізніше - до Чехії. З 1722 по 1734 рік живе у Греції в місті Салоніки. 1740 року почалася війна між Туреччиною і Росією, на яку Пилип Орлик покладає надії. Але після укладення між обома країнами Білогородського миру його надії не справдилися.

Скінчив своє багатостраждальне життя Пилип Орлик 24 травня 1742 року у Молдавії, в Яссах (нині - в Румунії), де свого часу знайшов вічний спокій його великий попередник - гетьман Іван Мазепа (м.Галац, Румунія). Разом з ним надовго зійшла в могилу ідея незалежної української держави, щоб відродитись понад півтора століття при зовсім відмінних обставинах.

На похоронах Івана Мазепи Пилип Орлик сказав: ''Він знехтував усім, що було йому найдорожчого на світі, знехтував і самим життям, аби піднести свою вітчизну і визволити її з-під московського ярма". Ці слова з цілковитою впевненістю можна віднести і до його самого.

30-річна діяльність екзильного гетьмана мала небагато практичних наслідків, але він зробив чимало в ідеологічному відношенні: поширив в Європі ідею незалежності України, що була потрібна для європейської рівноваги проти постійно міцніючої Росії.

Високоосвічений, з тонким національно-політичним розумом, палкий і свідомий патріот і борець за незалежну Україну, Пилип Орлик виділявся у тогочасному середовищі української козацької старшини. Навіть історики XIX століття, зокрема Соловйов, Ключевський та Костомаров, незважаючи на негативне ставлення до українських визвольних ідей, не могли не зауважити його щирості й чистоти замірів. Орлик являв собою цілком новий тип патріота й інтелігента, який у неймовірно тяжких умовах еміграції не полишав думки про відновлення самостійності української держави.

Вигнанець, гетьман-емігрант, з невеликою групою однодумців - А.Войнаровським (небожем І.Мазепи), полковником Д.Горленком, генеральним писарем І.Максимовичем, генеральним суддею К.Довгополим, генеральними осавулами Г.Герциком та Ф.Мировичем - робив одчайдушні спроби умовити уряди Швеції, Німеччини, Польщі, Франції, Туреччини на спільну боротьбу з царем. Орлик активно листувався з монархами та іншими високопоставленими особами цих держав, порушував українську проблему на різних приватних та офіційних зустрічах. Він намагався скористатися будь-якою можливістю, щоб зацікавити європейські держави вирішенням долі України.

Ніхто більше за Пилипа Орлика не зробив у той час, аби українське питання стало часткою загальноєвропейської політики першої половини ХVIII століття. "Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького", або так звана "Конституція Пилипа Орлика", яку було проголошено у день його виборів гетьманом, є унікальним документом, який дослідники небезпідставно називають однією з перших у світі демократичних конституцій. Конституція 1710 р. - визначний документ, у якому знайшли яскраве відображення тогочасні ідеали української нації. У ній відбилися протиріччя між європейською традицією і новітніми на той час ідеалами; протиріччя, які на початок XVIII ст. роздирали Європу на непримиренні ворожі табори, і якими жила на той час Україна. Бо саме через її територію проходила невидима межа між прагненням наших предків до свободи, самостійності - і намаганням сусідів забрати у ясир і уярмити, пролягали кордони поміж світами християнським та мусульманським.

Автори Конституції, П. Орлик та козацька старшина, прагнули зв'язати у єдине ціле уривки своєї минувшини та окреслити модель такого суспільства, яке вмістило б головні здобутки нації. Висловлені ідеї є наслідком майже тисячоліття політичного розвитку України, свідченням високого рівня самосвідомості нації, рівня її політичної культури та творчого потенціалу. Конституція постала як ідея української держави - Гетьманщини і водночас як удосконалення тогочасного розуміння суті держави.

Конституція 1710 р. була не "емігрантським твором", а загальноукраїнським політичним актом. Це підтверджують слова самого Пилипа Орлика: ''Над цим ми працювали більше місяця. Мої висланці їздили і приїжджали два рази на Україну та з України. Мені це найбільше завдавало праці, бо я мусив зложити цифрами проект для знатної старшини України. П. Войнаровський допомагав мені у цьому".

Текст Конституції дійшов до нас у латинській та неповній українській редакціях. Латинська версія повніша за рахунок викладення легенд про походження народів та опису надуживань старшини в Україні. Очевидно, що саме вона й була варіантом тексту, що призначався для міжнародного використання. Проте обидві версії вважають оригінальними. Складається Конституція із вступу (преамбули) та статей, що об'єднані у 16 розділів.

Головна її ідея - повна незалежність України від Польщі та Росії, причому кордони з Польщею визначалися по річці Случ, як за Богдана Хмельницького. Крім визначення території української держави, цей документ визначав права усіх верств населення України, незалежне становище Запорозької Січі від Польщі та Росії. Гетьман призначався главою держави, поряд з ним мала діяти Генеральна старшинська Рада, що певною мірою обмежувала владу гетьмана й регулювала його відносини з народом. Крім старшини до Ради мали увійти представники від кожного полку. Державний скарб відділявся від гетьманського, на утримання гетьмана виділялися строго визначені окремі землі та кошти. Полковники та сотники повинні були обиратися демократично - вільними голосами козаків чи сотні. Гетьман зобов'язувався стежити за справедливим розподілом і збиранням державних податків, що сплачувалися козацькими підпомічниками, селянами, міщанами, купецтвом.

Визначальною рисою Орликової Конституції, яка, власне, робить її однією з найдемократичніших серед усіх тогочасних подібних державних актів, є пункти, котрі обмежували гетьманську владу на користь старшинської ради - своєрідного козацького парламенту, до якого мали увійти не лише генеральна старшина й полковники, а й представники Запорожжя та полків - від кожного по одній заслуженій особі.

Важливою особливістю, що відрізняла її від звичайних гетьманських статей і робила подібною до пізніх європейських конституцій, було те, що вона укладалася не між гетьманом і монархом (протектором української держави), а між гетьманом та козацтвом, яке виступало від імені всього українського народу.

Конституція Пилипа Орлика містила багато цікавих і прогресивних ідей, була на рівні кращих досягнень тогочасної юридичної думки. Вона значно випереджає свій час, а також свідчить про глибоко демократичні засади кабінета Пилипа Орлика і про те, якою серйозною фігурою був він сам.

Конституцію складено з цілковитою певністю у швидкому поверненні на Батьківщину, де вона повинна була набути юридичну силу для всієї України. Тому в момент її укладення, вона уявлялась цілковитою реальністю, а не просто теоретичним проектом, яким стала пізніше, коли повернення в Україну її укладачів стало неможливим. Реальної сили Конституція так і не набула, а тому лишилася в історії як оригінальна правова пам'ятка, своєрідна юридична платформа "мазепинського руху" і, найголовніше, як один із перших конституційних актів в історії Європи, який обґрунтовує можливість існування парламентської демократичної республіки.

Конституцію України одразу по її прийняттю визнали уряди Швеції і Туреччини. Вона й сьогодні вражає своєю актуальністю й високим правовим рівнем. Вчені й політики нині не без підстав вважають, що, втіливши ідеї її натхненника, гетьмана Івана Мазепи, вона як державний акт республіканського спрямування на 80 років випередила ідеї Французької революції ХVІІІ-го століття.

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Про відзначення 295-ї річниці та підготовку заходів до 300-ї річниці прийняття Конституції гетьмана Пилипа Орлика

З метою відзначення у квітні 2005 року 295-ї річниці прийняття Конституції гетьмана Пилипа Орлика - визначної пам'ятки української політичної і правової думки та підготовки до відзначення її 300-ї річниці, виховання у громадян національної свідомості, поваги до історії України, консолідації української нації постановляю:

1. Кабінету Міністрів України:

а) розробити за участю Національної академії наук України та затвердити заходи з відзначення 295-ї річниці прийняття Конституції гетьмана Пилипа Орлика та підготовки до її 300-ї річниці, передбачивши, зокрема:

проведення у квітні 2005 року в населених пунктах України, пов'язаних з життям та діяльністю гетьмана Пилипа Орлика, заходів із вшанування його пам'яті;

спорудження протягом 2005-2006 років пам'ятників гетьману Пилипу Орлику у містах Києві та Батурині, інших населених пунктах, пов'язаних з його життям та діяльністю;

видання у 2005-2010 роках наукової праці з історії політичної культури Українського народу, інших наукових праць, збірок документів та матеріалів, присвячених історії вітчизняного конституційного права, життю і діяльності історичних діячів, які зробили внесок у його розвиток;

організацію тематичних заходів у наукових установах, навчальних закладах, закладах культури, військових частинах;

проведення в місті Києві міжнародної наукової конференції, присвяченої історичним та правовим аспектам діяльності гетьмана Пилипа Орлика, з наступним виданням її матеріалів, а також відповідних конференцій, круглих столів, наукових читань в інших населених пунктах України;

випуск в обіг поштової марки і конверта, присвячених 300-й річниці прийняття Конституції гетьмана Пилипа Орлика, та здійснення спецпогашення поштової марки;

створення документального фільму про гетьмана Пилипа Орлика, його родину та соратників;

б) вирішити в установленому порядку питання щодо фінансування зазначених заходів.

2. Міністерству закордонних справ України:

а) забезпечити проведення закордонними дипломатичними установами України заходів з відзначення 295-ї річниці прийняття Конституції гетьмана Пилипа Орлика та підготовки до її 300-ї річниці, зокрема за участю представників української громадськості за кордоном;

б) організувати за участю Національної академії наук України пошук в архівах та книгосховищах європейських держав документів і матеріалів, пов'язаних із життям та діяльністю гетьмана Пилипа Орлика, його родини, інших відомих представників української еміграції того періоду, з метою їх опублікування в Україні;

в) вивчити разом із Міністерством культури і мистецтв України за участю Національної академії наук України можливість увічнення пам'яті гетьмана Пилипа Орлика в європейських державах, де він проживав, та внести в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України відповідні пропозиції.

3. Державному комітету телебачення і радіомовлення України забезпечити висвітлення у засобах масової інформації заходів з відзначення 295-ї річниці прийняття Конституції гетьмана Пилипа Орлика та підготовки до її 300-ї річниці, організувати цикли тематичних теле- та радіопередач з нагоди цих дат.

Президент України В.ЮЩЕНКО

м. Київ, 21 березня 2005 року
N 504/2005