Генеральне консульство України в Торонто подає довідково-інформаційний матеріал "Україна у Другій світовій війні", підготовлений в Інституті історії Національної Академії наук України.

УКРАЇНА У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ

У пам'яті кількох поколінь Друга світова війна закарбувалась як подія, що розколола їхнє життя на довоєнний, воєнний і повоєнний періоди, кожен з яких сприймається як окрема епоха.

Що стосується України, то Другу світову війну можна поділити на два етапи. Перший розпочався 1 вересня 1939 р., коли німці напали на Польщу, а Радянський Союз незабаром окупував її східні території. Основна риса цього етапу, який торкався лише західних українців, полягала в переході їхніх земель до нової влади, насамперед радянської. Другий - з нападом фашистської Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року й тривав до осені 1944 року.

Вперше в історії людства збройний конфлікт набув тотального характеру, захопивши у свій вир кожну сферу господарського й суспільного життя, кожну родину і кожну людину, незважаючи на її вік, стать і соціальне становище. Та особливо жорстокою ця війна виявилася для народу України. Україна стала одним з вирішальних театрів бойових дій, її територією двічі прокотилися смертоносні фронтові вали.

Нацистська верхівка III-го рейху відводила Україні роль невичерпного "джерела" сільськогосподарської продукції, енергоносіїв, сировини та людських ресурсів. Планами колонізації та онімечення нашої країни українському народу визначена була роль безправних рабів. А зайві "роти" і "неповноцінні" з расової точки зору етноси прирікались на цілеспрямоване фізичне винищення.

Те, що це було дійсно так, засвідчили вже перші місяці війни. Агресор з несамовитою впертістю рвався вглиб країни, зконцентрувавши на південно-західному напрямі ударні сили німецької групи армії "Південь": 1-шу танкову, 6-ту і 17-ту польові армії та майже всі літаки 4-го повітряного флоту, у яких налічувалося 57 дивізій і 13 корпусів. Їм протистояли 80 дивізій Київського та Одеського військових округів, з початком війни перетворених у Південно-Західний та Південний фронти. Перевага у бойовій техніці було на користь радянських військ. Німці та союзні їм армії мали 850 танків, 16 000 гармат, 1300 літаків, натомість радянська сторона задіяла 5625 танків, 17000 гармат і 2700 літаків. Однак переважно застарілі зразки бойової техніки, а також вади в організації стратегічної оборони завдали реалізації даної переваги.

Болісні поразки щоразу повертають нас до причин, які їх спричинили. Переважаючи за кількісними показниками (особового складу, танків та літаків) усі європейські армії, радянські збройні сили водночас виявилися неспроможними дати відсіч нападнику. Давалися взнаки непоправні втрати, завдані "чистками" 30-х років, повільне запровадження новітніх видів зброї і бойової техніки, хиби військової доктрини, зовнішньополітичні прорахунки. Як наслідок - здавалися позиції по всьому фронту, оточення і полон цілих частин і з'єднань, величезні втрати особового складу, техніки, зброї, боєприпасів. Протягом перших трьох тижнів війни радянські збройні сили втратили 850 тис. солдатів та офіцерів, 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат.

Подолавши розгубленість перших днів, було вжито необхідних заходів щодо організації оборони, переведення економіки і всього життя на військові рейки, евакуації вглиб країни матеріальних цінностей і людей. Суспільство починало жити під гаслом "Все - для фронту, все - для перемоги!" Спільними зусиллями армії і тилу вдалося досягти зламу у війні. Вже восени 1941 р. звиклі до легких перемог на Західному фронті генерали Вермахту визнавали, що такого противника як Червона армія вони ще не зустрічали, а досягненні успіхи далися ціною неймовірних людських втрат, військової техніки.

Та ворог все ще був сильний. Захопивши значну територію європейської частини Радянського Союзу, в тому числі всю Україну гітлерівці та їхні союзники встановили тут наджорстокий режим. Гітлер невипадково призначив нацистським правителем України відомого своєю жорстокістю й нетерпимістю, а також особливою ненавистю до слов'ян - Еріха Коха. Геноцид щодо цивільного населення, радянських військовополонених доповнювався пограбуванням матеріальних, історико-культурних цінностей, духовних надбань нашого народу. Про "перевагу", яка надавалася українцям у трудовій мобілізації до Німеччини свідчить той факт, що 2,4 млн. нашим співвітчизникам довелося скуштувати гіркого хліба "остарбайтерів".

З часом перебіг подій перейшов у іншу фазу.

Новостворені промислові підприємства у східних районах Радянського Союзу, до якого влилося обладнання 550 евакуйованих індустріальних об'єктів, стали давати фронту нову техніку й необхідну кількість боєприпасів. Унікальне за масштабами переміщення промислової бази та її відтворення на нових місцях дозволили компенсувати втрачені виробничні потужності і перевершити військово-економічний потенціал Німеччини, союзних і поневолених нею країн. Це стало одним з вирішальних чинників перелому у війні.

З великою віддачею працювали на оборону наукові установи України очолювані всесвітньо відомими академіками Є.О.Патоном, О.О.Богомольцем, О.В.Палладіним, В.П.Філатовим, М.Д.Стражеско, Г.Ф.Проскуром.

Невдачі генерального наступу згідно плану "Блау", який, на думку нацистської верхівки повинен був вирішити долю війни, мав наслідком затяжні й виснажливі бойові операції на Волзі та Північному Кавказі. У цих боях брали участь війська, що відійшли з України, у складі яких налічувалося чимало воїнів-українців. Саме тоді закладалися передумови для визволення України, яке почалося в грудні 1942 р.

Український військово-стратегічний чинник ще більше зріс після Курської битви, що 23 серпня 1943 р. завершилася визволенням Харкова. Надалі події перемістилися на територію УРСР. Навальний наступ радянських військ на Лівобережжі дістав логічне продовження у т. зв. штурмі "Східного валу" - лінії оборони по Дніпру, яку у німецькому Генштабі вважали неподоланною.

Протягом 1943-1944 рр. на території України відбулася 1 оборонна, 11 стратегічних і 23 фронтових наступальних операцій, у яких з обох сторін були задіяні мільйони солдатів та офіцерів, величезна кількість техніки. Південний сегмент Східного фронту виявився вирішальним на всьому загальноєвропейському театрі бойових дій.

У визволенні території України було задіяно війська шести фронтів -1, 2, 3, 4-го Українських і 1 та 2-го Білоруських, Чорноморський флот, три військові флотилії, кілька авіаційних армій.

Значну допомогу регулярним військам надали "народні месники". Партизанські з'єднання під командуванням О.Ф.Федорова, С.А.Ковпака, О.М.Сабурова та інших, які влаштували справжню "рейкову війну", що спричинило дезорганізацію на ворожих комунікаціях, забезпечували переправи через водні артерії, надавали командуванню цінні розвідувальні дані про розташування у кількість військ і техніки противника. Серед радянських партизанів українці становили 46% від загальної кількості бійців.

Однією з найбільших баталій не лише Другої світової, а й інших воєн, які знало людство, стала битва за Дніпро. Майже на всьому своєму протязі ця водна перешкода стала зоною впертих боїв, безприкладної мужності й самовідданості. Попри всі труднощі, пов'язані з розтягненістю тилових комунікацій, відсутністю плавзасобів, браком боєкомплекту, танкового й артилерійського підкріплення, невдалим рішенням командування щодо вибору стратегічних напрямків для форсування Дніпра в районі Букрина, радянські війська зуміли прорвати "Східний вал" й оволодіти столицею України Києвом і правим берегом водної магістралі.

"Дніпро - ріка героїв". Тих, які подолали і вибили гітлерівців з берегів сивого Славутича, і тих, хто знайшов останній спочинок у його бурхливих водах восени 43-го. Серед 2438 Героїв Радянського Союзу, які отримали цю найвищу відзнаку на Дніпровських схилах, багатьох представили до нагород посмертно.

Могутня лінія німецької оборони на Дніпрі була прорвана й 6 листопада радянські війська під командуванням М.Ватутіна вступили до Києва. Донбаська, Київська, Корсунь-Шевченківська, Нікопольсько-криворізька, Львівсько-Сандомирська, Яссько-Кишинівська, Східно-Карпатська операції - такий шлях радянських військ, який проліг через всю територію України від райцентру Мілове на сході до станції Лавочне на західних її рубежах. Кожна п'ядь української землі густо полита кров'ю наших воїнів. 3,5 млн. вбитих і поранених червоноармійців - таку ціну заплачено за її визволення від "коричневої чуми".

Просування армії на захід супроводжувалося підвищенням частки громадян у її лавах. Окремі частини і з'єднання на 50-70% складалися з українців. Міцніла в боях армія, зростала майстерність її полководців, 300 з яких мали українське коріння. Серед них І.Конєв, Р.Малиновський, Ф.Толбухін, С.Рибалко, С.Москаленко, І.Черняхівський та багато інших.

28 жовтня 1944 р. радянські війська визволили останній населений пункт - ст. Лавочне в сучасній Івано-Франківській області.

Оцінюючи місце і роль українського народу у війні, перш за все слід сказати про його військові зусилля. Близько 7 млн. громадян України одягли червоноармійську уніформу, десятки тисяч були активними учасниками антинацистського Руху Опору. Щонайменше 5,3 млн. чоловік, або один із кожних шести мешканців України, загинули у цій війні, мільйони зазнали калітства та невимовних душевних страждань.

2,5 млн. синів і дочок України за мужність та відвагу, виявлені в боях з агресором, були нагороджені орденами і медалями, понад 2 тис. воїнів удостоєні звання Героя Радянського Союзу, в тому числі 32 - двічі і один - тричі Героя.

У визволенні території республіки від гітлерівських загарбників взяли участь представники 130 національностей. 3755 воїнів отримали звання Героя Радянського Союзу за самовідданість, виявлену у боях за Україну.

На відзнаку стійкості людей, які захищали свої міста від загарбників, почесні звання "місто-герой" присвоєно Києву, Харкову, Одесі, Керчі, Севастополю. А скільки великих і малих населених пунктів багатостраждальної української землі варті того, щоб бути відзначеними. Лише в одному з них - Геройську (колись - Прогної) Голопристанського району Херсонщини народилися чотири кавалери Золотої Зірки Героя - матрос Чорноморського флоту К.Г.Висовин (посмертно), капітан 1-го рангу М.Г.Танський (Північний флот), капітан 1-го рангу Г.Я.Оводовський (Балтійський флот) і кавалер трьох орденів- Слави моряк-чорноморець П.Х.Дубинда.

Український народ заплатив за свою свободу життям кращих своїх синів і доньок. 27 тис. пам'ятників та обелісків нагадують про ту війну у всіх куточках України. У братських могилах по всій Європі покояться безіменні воїни, які взяли на себе історичну місію - знищити наці-фашизм назавжди. Історія Другої світової війни має багато суперечливих гірких сторінок, які неоднозначно сприймаються сучасним суспільством. До таких належать проблеми військового полону, дезерції, колаборації, діяльність ОУН і УПА.

Історичні особливості західноукраїнського регіону, що сформували своєрідні світоглядно-політичні орієнтири місцевих мешканців, значною мірою визначили його специфічне ставлення до війни та її учасників. Певна частина людей, яка негативно ставилися до радянської влади, сподівалися, що прихід німців створить можливості для національного державотворення. Це було вирішальною помилкою самостійницьких сил. Однак у питанні про місце і роль ОУН не все так просто. Звичайно, не можна стверджувати, що бандерівське крило Організації та Українська повстанська армія перебували на боці антигітлерівської коаліції (хоча вони намагалися встановити контакти з західними альянтами). Ставлення Берліну до відновлення української державності було наскрізь і послідовно негативне, що спричинило конфронтацію між німецькою владою і ОУН-УПА. Часто-густо повстанські загони, не здогадуючись про таємні політичні маневри своїх провідників, вступали в кроваву битву з нацистами, захищаючи свої села від грабунку, вивезення людей на роботу до рейху, каральних акцій.

Після вигнання гітлерівських військ повстанський рух спрямував своє вістря проти утвердження сталінських порядків. Криваве протистояння з радянською владою продовжувалося понад 10 повоєнних років.

Причини, перебіг і наслідки діяльності ОУН і УПА потребують об'єктивного аналізу та чесних, справедливих висновків. На покарання й осуд заслуговують всі, хто вчинив злочини проти людства. Однак кидати таке звинувачення на всіх учасників самостійницького руху було б несправедливим. Адже Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі не вніс ОУН і УПА до числа тих інституцій, які вчинили злочини проти людства.

У ці квітневі дні, напередодні відзначення 60-річчя Перемоги, група істориків при Кабінеті Міністрів України по дослідженням подій Другої світової війни, зокрема, діяльнтсті ОУН і УПА завершила свою роботу. Члени групи розглядали діяльність Організації українських націоналістів та Української повстанської армії з позиції того, що вони "вели три війни" - проти відродженої у 1917-1919 роках польської держави, проти Німеччини та Союзу РСР. На думку істориків, воякам ОУН - УПА слід надати статус учасника національно-визвольної боротби за українську державність.

Приклад цивілізованого розв'язання подібних проблем подають дії державних, громадських і наукових установ України і Польщі з приводу відзначення 60-річчя Волинської трагедії. Попри всі намагання радикальних сил в обох країнах два народи-сусіди зуміли знайти в собі сили переступити через взаємні кривди і образи і дати зважену оцінку українсько-польському протистоянню часів Другої світової війни. Ще одним зразком подолання суперечностей може бути взаємне вибачення учасників громадянської війни в Іспанії.

Пошук можливостей до компромісу і взаємного примирення різних політичних сил - це єдиний шлях до консолідації сучасного українського суспільства. Правда про війну - одна і освячена вона багатомільйонними жертвами наших співвітчизників. Тому монополізувати її, а тим більше, - спекулювати на ній не має права жодна політична сила.

Пам'ять про війну - це той місток, що єднає сучасні і прийдешні покоління з поколіннями, обпаленими війною, робить безперервним процес утвердження української нації в якості повноправного члена світової спільноти і захисника загальногуманістичних цінностей.

Квітень 2005 року