"Шановне товариство!
Сьогодні ми вперше - у такому форматі - проводимо зустріч, присвячену проблемам інвестиційного клімату в Україні. Хочу, щоб усі присутні представники влади сприйняли сказане тут - як пряме керівництво до дії.
Нашій нараді передувала ретельна підготовка: проведено опитування інвесторів, пройшли круглі столи у центрі та в регіонах, проаналізовано статистичні дані, вивчено та узагальнено досвід інвестиційної діяльності.
Проведена робота свідчить про те, що в інвестиційній сфері є серйозні прорахунки. Стан справ з інвестиціями далеко не такий, як того вимагає час.
Почну з того, що - як вам добре відомо - протягом останніх чотирьох років українська економіка демонструє стабільну динаміку зростання. За 2000 - 2002 роки ВВП зріс на 21 відсоток, обсяги промислового виробництва - на 38, реальні доходи населення - на 46 відсотків.
Позитивні тенденції в економіці - цього року - тривають, і їх динаміка є однією з найкращих за останні чотири роки. На належному рівні підтримується макроекономічна та фінансова стабільність, зменшується державний борг, поповнюються золотовалютні резерви, зростає кредитування економіки, виконується бюджет, прискорюється процес вступу до Світової організації торгівлі, пожвавилася співпраця з міжнародними фінансовими інституціями. Усе це - безперечний результат ринкової трансформації нашої економіки.
Високу економічну динаміку і поточну ситуацію в Україні позитивно оцінено провідними рейтинговими агентствами світу, які нещодавно змінили рейтинг України з негативного на стабільний. Водночас маємо визнати, що зростання економіки досягнуто головним чином за рахунок екстенсивних чинників та підвищення купівельної спроможності населення. Інвестиційний та інноваційний складники цього зростання залишаються незначними.
Упевнений: сьогодні нікого не треба переконувати, що саме ці складники - інвестиційні та інноваційні пріоритети здатні забезпечити подальшу динаміку та конкурентоспроможність економіки. Головна проблема інвестиційного та інноваційного розвитку - джерела інвестицій. Внутрішні інвестиційні можливості держави поки що дуже обмежені. Частка бюджетних капіталовкладень становить усього близько 5 відсотків. Балансовий прибуток підприємств не перевищує 7 відсотків від ВВП. Ринкові джерела інвестицій формуються дуже повільно. Капіталізація фондового ринку - у межах 7 відсотків від ВВП. Інвестиційні можливості українських банків теж незначні. Їхній капітал не перевищує 5 відсотків ВВП. У країнах Центральної та Східної Європи цей показник на порядок вищий.
Як бачимо, проблема залучення в українську економіку великих іноземних інвестицій набула особливої актуальності. Адже щоб реалізувати європейський вибір України та забезпечити підвищення добробуту громадян, - ми повинні вийти на такі щорічні показники зростання: ВВП - на рівні 6-8 відсотків; інвестиції в основний капітал - 10-12 відсотків.
Ці завдання - непрості, але, переконаний - цілком реальні. Про це свідчать середньорічні темпи розвитку нашої економіки за останні роки - одні з найвищих у Європі. Однак цього аж ніяк не можна сказати щодо обсягів та динаміки залучення іноземних інвестицій. Вони ще далеко не адекватні потребам української економіки. Частка щорічно залучених іноземних коштів в інвестиційному портфелі України коливається в межах 4 відсотків, тоді як у Казахстані - близько третини, Естонії - понад 90 відсотків. У розрахунку на одного жителя іноземного капіталу прийшло в Україну лише 117 доларів США. В Угорщині, Чехії, Естонії - понад 2 тисячі доларів.
Важко погодитися, що об'єктивна оцінка інвестиційної привабливості України різниться на такий порядок цифр. Мимоволі постає питання: наскільки залучення інвестицій залежить від політичної стабільності в державі? Безумовно, такий зв'язок існує. Хоча останнім часом економіка України швидко зростає, зарубіжні агентства не поспішають підвищувати інвестиційний рейтинг України. При цьому посилаються на, мовляв, недостатню політичну стабільність. Мені особисто здається, що такі оцінки спираються не так на об'єктивні факти, скільки на голослівні заяви людей, які протягом останніх років безуспішно намагалися створити в країні політичну кризу. Але в будь-якому разі ми маємо довести - знову ж таки - не заявляти, а довести: політична ситуація в Україні не дає підстав для побоювань. У нас є всі об'єктивні критерії політичної стабільності.
Наведу такі основні аргументи:
уряд має надійну підтримку у Верховній Раді - за урядову програму проголосувала більшість депутатів, у тому числі й значна частина опозиції;
бюджет - прийнятий своєчасно і виконується навіть з перевищенням; українське законодавство вдосконалюється і стає більш стабільним. За кілька останніх тижнів парламентом ухвалено низку важливих економічних законів.
Додам до цього, що багато серйозних інвесторів - незважаючи на прогнози деяких опозиційних політиків щодо катастрофи, яка нібито чекає Україну, - тривалий час працюють у нас.
Наведу, на мій погляд, досить переконливий приклад.
Нещодавно відома транснаціональна компанія "Сіменс" святкувала 150-річчя своєї діяльності в Україні. Погодьтесь - термін чималий. Можливо, для Великобританії чи Франції тут нічого особливого немає, та для України - це унікальна подія. Адже компанія "Сіменс" пережила з Україною кілька історичних епох: царську Росію, Радянський Союз, і тепер - успішно працює в незалежній Українській державі. Проте минулі випробування не тільки "не злякали" компанію, а скоріше - навпаки, посилили її позиції в українській економіці. Бо на українській землі вона давно почувається як дома. І таких компаній чимало. Дві третини опитаних іноземних інвесторів працюють в Україні понад 5 років. Майже половина - близько 10 років. Майже 40 відсотків компаній практично весь прибуток реінвестують в економіку України. Серед них - "Кока-кола", "Каргіл", "Крафт Фудз Україна", Американський інвестиційний фонд "Вестерн фонд" та багато інших. Тому зі всією відповідальністю можу сказати: нині в Україні є політична стабільність, а отже - і політичні умови для залучення інвестицій. Маю на увазі внутрішню обстановку в країні у контексті міжнародних процесів, їх сучасної динаміки та гостроти. Україна підтримує тісні зовнішньополітичні контакти та дружні відносини з усіма країнами, з яких походять інвестиції.
Упевнений: головна причина прорахунків у залученні іноземних інвестицій - у тому, що в нас досі немає системної політики з формування інвестиційного клімату.
На загальнодержавному рівні стан цього клімату інвестори найчастіше пов'язують з фіскальною політикою. Йдеться насамперед про обтяжливу податкову систему - з непрозорим адмініструванням та хаотичним нагромадженням пільг. Зрозуміло, що сприятливий інвестиційний клімат не сумісний з подвійними стандартами: окремими для вітчизняних інвесторів і окремими для іноземців. А для самих іноземних інвесторів найбільш об'єктивний критерій оцінки інвестиційного клімату - те, як у ньому почуваються вітчизняні підприємці.
Маємо чимало позитивних прикладів. Один "Київміськбуд" щорічно інвестує в житло понад півмільярда гривень, залучених у населення. Однак навіть у тих галузях економіки, де чимало зроблено для поліпшення інвестиційного клімату, - їх інвестиційна привабливість недостатньо розкрита і не реалізована. Про це, зокрема, свідчить галузевий розподіл іноземних інвестицій. Одна з найбільших часток капіталу - близько 16 відсотків - задіяна в харчовій промисловості. Але ця галузь дає тільки 4 відсотки ВВП.
Натомість в аграрний сектор, який дає майже 13 відсотків ВВП, залучено лише 2 відсотки інвестицій. Хоча важко знайти іншу галузь, де було б стільки зроблено для інвестиційної привабливості.
Приватизовано землю, створено приватні структури, запроваджено вільну оренду землі та майна, введено помірний фіксований податок і низьку орендну плату, а вартість робочої сили - цілком конкурентоспроможна. Хіба це не стимул для інвесторів, у тому числі іноземних? Чому ж тоді масовий інвестор не йде в аграрний сектор України?
Слабка поінформованість інвесторів щодо можливостей вкладати кошти в інвестиційно привабливі галузі є серйозним недопрацюванням Уряду, міністерств і відомств, місцевої влади. Мало приходить іноземних інвестицій у машинобудування. З 1995 року їх частка навіть скоротилася з 13 до 8 відсотків. Така ситуація також потребує пояснення. Галузь тримає високі темпи зростання виробництва, а з початку цього року навіть рекордні - 21 відсоток. Нідерландська компанія "Дамен Шіп'ярдз групп", яка зробила інвестиції в суднобудування, підтверджує позитивні результати.
Непокоїть і те, що дуже мало іноземного капіталу в експортоорієнтованих виробництвах. Металургія, машинобудування, хімічна і нафтохімічна промисловість, аграрний сектор, які дають близько 80 відсотків українського експорту, мають усього 20 відсотків іноземних інвестицій.
Причина всіх цих негараздів одна: відсутня цілеспрямована інвестиційна політика з відповідними пріоритетами. Немає і відповідальних за її проведення. А ті, що є, - свою роботу явно не виконують. Тим часом потужних інвестиційних проектів більш ніж достатньо. Це - розбудова міжнародних транспортних коридорів, паливно-енергетичний комплекс, космічна галузь, будівництво доріг тощо. Чи не найпривабливіший напрям - розвиток виробництва біопалива. Україна має величезний відтворювальний ресурс. Маю на увазі вирощування зерна, насіння ріпаку, соняшнику, органічні відходи сільського та побутового господарства. Найближчим часом я підпишу Указ про заходи щодо розвитку виробництва біопалива в Україні.
Запрошую інвесторів долучитися до цієї перспективної справи.
Потужним інструментом для залучення інвестицій залишається приватизація. Її масовий етап практично завершився. На черзі - продаж контрольних пакетів акцій стратегічно важливих об'єктів, які у світі називають блакитними фішками, - обленерго і "Укртелекому", "Укрнафти" і "Чорноморського суднобудівного заводу", багатьох інших підприємств, добре відомих за рубежем.
Завершальний етап приватизації стратегічно важливих підприємств має здійснюватися з використанням абсолютно прозорих механізмів на рівних умовах участі як вітчизняних, так і зарубіжних інвесторів. При цьому наполягаю на передачі процесу приватизації під жорсткий контроль Верховної Ради, місцевих рад і органів місцевого самоврядування.
Серйозні прорахунки у формуванні інвестиційного клімату допущено на регіональному та місцевому рівнях. Маємо неприйнятну ситуацію, коли розподіл іноземних інвестицій далеко не відповідає потенціалу і потребам регіонів. Понад 65 відсотків іноземного капіталу зосереджено у 9 містах України, у яких проживає не більше як 20 відсотків населення. Тим часом у 10 областях, у яких проживає третина населення, залучено менш як 7 відсотків інвестицій. У Черкаській області їх обсяг скорочується вже четвертий рік. Причина - у багатьох регіонах не працюють з інвесторами.
Проте є і позитивні приклади. Запорізька облдержадміністрація постійно практикує дійові форми роботи з інвесторами: бізнес-форуми, круглі столи. Тому невипадково область посідає одне з провідних місць за обсягами іноземного капіталу на одного жителя - удвічі більше, ніж у середньому по Україні. Показово, що половину інвестицій залучено в машинобудування.
Багато упущень і в роботі органів місцевого самоврядування. Майже в кожному п'ятому місті іноземних інвестицій взагалі немає. У половині міст їхні обсяги мізерні - менш як 5 доларів на мешканця (це Ніжин, Мелітополь, Шостка, Антрацит, Новомосковськ).
Не набагато краща ситуація в містах, котрі мають чудові умови для залучення іноземного капіталу, - Керч, Феодосія, Бердянськ. Я ніколи не повірю, що цим містам не потрібні інвестиції. Більш того, реальний стан їхньої економіки та соціальної сфери свідчить про зворотне. Взяти хоча б Бердянськ - 120 тисяч населення, порт, курорт. Тут триває спад виробництва і продуктивності праці, зростає недоїмка до бюджету. Тим часом міста, які залучають іноземні інвестиції, мають значно кращі показники. Наприклад, Кременчук - 234 тисячі жителів. Залучено 124 мільйони доларів іноземного капіталу. На одного жителя припадає по 534 долари - майже у п'ять разів більше, ніж загалом по Україні. Протягом останніх трьох років промислове виробництво в місті щорічно збільшується на 60 відсотків, зростає продуктивність праці, зайнятість населення. Думаю, це - логічний результат успішного впровадження інноваційної моделі розвитку. Мерам міст є над чим замислитись.
Мене дуже непокоїть, що торік у 15 відсотків міст обсяг іноземних інвестицій навіть скоротився. Серед них - Черкаси, Полтава, Суми, Чернівці, Кривий Ріг, Івано-Франківськ. Навряд чи знизилася їхня інвестиційна привабливість. Причини, очевидно, слід шукати в організації роботі з інвесторами.
Ще складніша ситуація із залученням іноземних інвестицій у сільській місцевості. У сільських районах залучено лише 15 відсотків іноземного капіталу. У половині районів їх зовсім немає, а ще в третині вони мізерні - по 5 доларів США на жителя. Водночас тут проживає третина населення країни. Найбільше таких районів у Миколаївській, Чернігівській, Кіровоградській, Харківській та Хмельницькій областях. Чи є підстави сумніватись у великому потенціалі цих регіонів? Переконаний, що ні.
Причина - знову ж таки - в тому, що робота з інвесторами тут тримається хіба що на ініціативі самих інвесторів. У кращому разі - місцева влада не заважає. Бракує системної роботи - з пошуку інвесторів, співпраці з ними, супроводження їхніх проектів.
Для поглиблення співпраці регіональних органів влади з іноземними інвесторами в лютому 2002 року я доручив облдержадміністраціям створити регіональні консультативні ради з питань залучення іноземних інвестицій. Ради створили і прозвітували. Але - мені не потрібні бравурні звіти, потрібна - конкретна робота. А з нею важче: більш як половина членів цих Рад - чиновники. В окремих з них (Чернігівській, Кіровоградській, Миколаївській та Рівненській областях) - усього по два-три іноземних інвестори.
Чимало проблем - саме у відносинах інвесторів з владою на місцях. Нерідко справа доходить до судів, а це ще більше лякає інвесторів. Тому на днях я дав доручення Уряду та облдержадміністраціям створити комісії з досудового врегулювання спорів з інвесторами. Застерігаю від формального підходу до цього питання.
Кожний суд з інвестором негативно відбивається на можливості залучення нових інвестицій. Працювати треба так, аби ще при залученні інвестицій було в принципі усунуто можливість конфлікту. А тому хочу, щоб усі знали: оцінюватиму роботу облдержадміністрацій не з парадних звітів, а з відгуків інвесторів.
Торкнуся ще однієї регіональної проблеми залучення інвестицій - використання, а точніше - невикористання великих інвестиційних можливостей спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку. Свого часу керівники регіонів запевняли мене, що податкові пільги приваблять капітал, дадуть робочі місця, наповнять бюджети. Де ж обіцяні результати?
Коли я підтримав пропозиції щодо створення цих формувань у регіонах, я виходив передусім з позитивного світового досвіду їхньої роботи. Наприклад, спеціальні економічні зони в Китаї надали потужний імпульс залученню іноземних інвестицій та розвиткові економіки в цілому.
У нас же вплив таких формувань на економічні процеси дуже обмежений. Поки що іноземних інвестицій тут залучено всього 7 відсотків від загального обсягу в Україні. А динаміка надходження іноземного капіталу навіть погіршується: торік іноземних інвестицій залучено на 30 відсотків менше, ніж 2000 року.
Я знаю, серед губернаторів, мерів міст багато хто побував у Китаї та інших країнах, так би мовити - з метою вивчення передового досвіду.
Чому ж його не поширюють в Україні?
Як бачимо, проблема не в браку досвіду, а в кадрах, не здатних його впровадити. Формування сприятливого інвестиційного клімату дуже залежить від законодавства. Зовсім не дивно, що понад 80 відсотків опитаних інвесторів вказують, що головною перешкодою в їхній роботі є недосконалість законів. Ця недосконалість значно посилюється численними підзаконними актами - інструкціями та роз'ясненнями контролюючих органів, які дуже часто спотворюють суть законів. Це викликає ще більші нарікання інвесторів.
Інвестиційний клімат надто багато втрачає від неефективної судової системи. Є чимало нарікань інвесторів на поганий судовий захист їхніх прав, некоректні та суперечливі рішення суддів.
Підсумовуючи сказане, хочу наголосити: для формування сприятливого інвестиційного клімату на загальнодержавному рівні слід перейти від декларування потреб країни в інвестиціях - до конкретних заходів.
На законодавчому рівні першочерговими кроками мають бути:
Перше. Якнайшвидше проведення податкової реформи, яка нарешті зрушила з мертвої точки. Ставки податку з доходів фізичних осіб встановлено на рівні 13 відсотків, а податку на прибуток підприємств знижено на 5 відсотків.
На черзі - зниження податку на додану вартість, істотне скорочення податкових пільг та зменшення кількості податків, припинення списання боргів, розв'язання проблем бюджетної заборгованості підприємствам з ПДВ. Реалізація цих положень і прийняття Податкового кодексу вивільнить значні ресурси підприємств для інвестування.
Друге. Завершення пенсійної реформи та формування інвестиційних пенсійних фондів. Тут теж є певний прогрес. Маю на увазі прийняття закону про запровадження персоніфікації пенсійних внесків та обчислення пенсій на їх основі. Далі не слід відкладати з прийняттям законів про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та про недержавне пенсійне страхування. Третє. Давно назріла потреба в таких принципово важливих для інвесторів законах, які посилюють захист їх прав, відкривають можливості інвестування капіталу та забезпечення його повернення. Це стосується насамперед законів "Про державну програму приватизації", "Про кредит", "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", "Про валютне регулювання", "Про акціонерні товариства", "Про реєстрацію прав власності" та інші.
Вирішення цих і багатьох інших питань інвестори чекають насамперед від Верховної Ради України. Рішучих заходів у цьому контексті необхідно вжити й Уряду.
Гостро назріла необхідність підвищення рівня капіталізації вітчизняних підприємств і спрямування частини неоподаткованих прибутків на інвестиційно-інноваційні цілі. Досі немає механізмів реалізації законів про концесії, про угоди про розподіл продукції та про фінансово-промислові групи. Коли ж зрештою буде створено Український банк реконструкції та розвитку? Цю проблему обходить уже четвертий уряд. Скільки можна зволікати?
Назріла потреба вдосконалити амортизаційну політику, посилити її стимулюючу роль в оновленні основних фондів. Не можна далі тупцювати на місці навколо розв'язання проблеми детінізації фондового ринку, підвищення рівня його капіталізації. Держкомісія з цінних паперів і фондового ринку існує вже 8 років, але прогресу немає. Торік на організованому ринку продано лише 6 відсотків цінних паперів, а обсяг укладених угод був у 1,4 раза менший, ніж 2001 року. Уряд та регіони ще слабо працюють з формуванням інвестиційного іміджу. Практично відсутня державна інформаційна політика в цій сфері.
Досі не організовано постійної виставки найкращих загальнодержавних і регіональних інвестиційних проектів. Необхідні на це кошти в бюджеті з року в рік не передбачаються. Не можу бути задоволеним і роботою Торговельно-промислової палати, зарубіжних торгово-економічних місій України та інших структур. Іноземні представництва нерідко допомагають Україні більше, ніж вітчизняні.
Наприклад, завдяки зусиллям Бюро делегата німецької економіки в Україні, організації яка працює вже 10 років, німецька компанія "Леоні" інвестувала 50 мільйонів євро у будівництво заводу з виробництва автомобільного електрообладнання у Львівській області.
Формуванню позитивного інвестиційного іміджу України сприяють Американська торгово-промислова палата, Європейська бізнес-асоціація, Міжнародна інвестиційна компанія "Сігма-Блейзер", консалтингова компанія "Ернст енд Янг" та інші.
Але ж мають більш системно запрацювати й вітчизняні урядові та неурядові структури. Тривалий час Уряд не може визначитися щодо Агентства із залучення іноземних інвестицій. Тим часом протягом 80-их - 90-их років число таких агентств у світі зросло у 5 разів, і створення їх стало головним інструментом залучення іноземних інвестицій.
У переважній більшості країн світу спостерігається пряма залежність притоку іноземного капіталу від початку роботи таких агентств. Наприклад, у Польщі за час створення агентства (у 1992 році) річний обсяг залучення іноземних інвестицій зріс у 23 рази, у Болгарії (1996 рік) - у 10 разів, у Чехії (1992 рік) - у 8 разів.
Найближчим часом я збираюся підписати Указ про створення такого Агентства в Україні. Але у нас є Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України та Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, де, до речі, нещодавно змінилося керівництво, то я хочу побачити їх реальну роботу.
До речі, в Китаї та багатьох інших країнах залучення іноземних інвестицій поставлено в оцінку роботи керівників і чиновників різних рангів.
Хочу підкреслити: торік, після наради з підприємництва не всі керівники зробили належні висновки. Багато з них через незадовільну роботу з підприємництвом уже втратили свої посади. Тому всі, присутні тут, мають усвідомити: одним з основних показників оцінки міністерств, обласних і районних адміністрацій, мерів міст - нині буде оцінка стану залучення іноземних інвестицій.
Формування інвестиційного іміджу держави несумісне з бюрократизмом і корупцією у владних структурах та "неформальними" зборами до різних фондів. Треба нарешті законодавчо унеможливити стягування з інвесторів будь-яких поборів. Я вже не кажу про совість і мораль.
Звертаю увагу урядовців та правоохоронних органів - у подоланні бюрократії та корупції не може бути жодних компромісів. Іноземний інвестор має бути впевнений: він не просто бажаний гість в Україні, а діловий партнер української економіки.
Шановні учасники наради!
Проблема інвестування, за великим рахунком, є проблемою утвердження національної ринкової економіки, її зростання.
Перед нами стоїть завдання, сформульоване в Посланні глави держави "Європейський вибір", - до 2004 року створити сприятливі умови накопичення інвестиційних ресурсів, їх щорічного зростання до 10 - 12 відсотків. Тому державна політика щодо формування інвестиційного клімату потребує докорінних змін і має проводитись на якісно вищому рівні.
В Україні є всі умови для виведення інвестиційних процесів на рівень наших європейських сусідів. Потрібна злагоджена, системна робота центральних і місцевих органів влади. І я переконаний - результат буде. Результат, який відповідає проголошеному нами європейському курсу України.
За результатами наради буде підготовлено Указ Президента України, в якому будуть враховані всі зауваження та передбачені конкретні заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в державі.
На завершення дозвольте виконати приємну місію - нагородити високими державними нагородами представників найбільших інвестиційних компаній за їх вагомий внесок у розвиток економіки України."
|
Пишіть нам
