Генеральне консульство України в Торонто повідомляє, що 12 лютого ц.р. Президент України Л.Д.Кучма здійснив робочий візит до Республіки Польща.

Переговорам під головуванням Президентів України і Польщі передувала зустріч двох лідерів віч-на-віч. В рамках переговорів у широкому складі було обговорено такі питання.

Президента України було поінформовано про результати робочого візиту Президента РП А.Кваснєвського до США 26-27 січня ц.р., при цьому наголошувалося, що в ході переговорів з Дж.Бушем польська сторона порушувала українську проблематику.

Президенти домовилися доручити Главі Адміністрації Президента України В.В.Медведчуку та Керівнику Бюро національної безпеки РП М.Сівцю до кінця березня ц.р. скласти спільний план дій щодо співпраці з США, іншими державами коаліції, а також Тимчасовою адміністрацією Іраку у відбудові цієї країни з метою максимального забезпечення власних економічних інтересів. Президент РП підтвердив свою готовність підготувати відповідні спільні звернення. Президенти обмінялися також думками щодо майбутнього саміту НАТО в Стамбулі та перспектив формування європейської складової в системі євроатлантичної безпеки.

А.Кваснєвський висловив вдячність Президенту України за організацію відзначення 60-річчя Волинської трагедії та порушив питання проведення Року Польщі в Україні, відзначивши, що його програма буде досить насиченою і вимагатиме комплексної реалізації.

Президент України підтвердив свою участь у Європейському економічному саміті (Варшава, 28-30 квітня 2004р.). Зі свого боку, Президент Польщі наголосив, що він має намір використати форум для широкої презентації економічних можливостей України перед світовою бізнес-елітою. Польська сторона запропонувала також, щоб у ніч з 30 квітня на 1 травня Президент України взяв участь у спільній церемонії підняття прапору Європейського Союзу на центральній площі Варшави, що символізуватиме єдність України та Європи.

В контексті обговорення питань двостороннього економічного співробітництва сторони погодилися щодо необхідності проведення чергового засідання українсько-польської Змішаної міжурядової комісії з питань торгівлі та економічного співробітництва під головуванням Прем'єр-міністрів у березні ц.р. та економічного форуму "Україна-Польща".

Президент України передав А.Кваснєвському лист, в якому окреслено двосторонні митні проблеми, які необхідно вирішити до вступу Польщі в ЄС. Досягнуто домовленості про проведення найближчим часом відповідної зустрічі експертів митних служб обох країн.

Главами держав прийнято рішення про проведення у Києві на початку квітня ц.р. засідання експертів під патронатом Президента України та за участі віце-прем'єрів України, Польщі, Казахстану, Азербайджану, Росії та представника ЄС щодо завершення будівництва нафтопроводу Одеса-Броди-Плоцьк на відтинку від Бродів до Плоцька та його наповнення каспійською нафтою.

На переговорах порушувалося питання реалізації проекту об'єднаної енергосистеми у Центрально-Східній Європі, а також обговорювалася ситуація в Грузії та проблематика Придністровського врегулювання.

В контексті обміну думками про внутрішньополітичну ситуацію в обох державах Президент РП А.Кваснєвський висловив задоволення одержаною інформацією щодо перебігу конституційної реформи в Україні.

Раніше, 4-5 лютого ц.р. Міністр закордонних справ України К.І.Грищенко здійснив офіційний візит до Республіки Польща. У ході візиту К.І.Грищенко зустрівся з Главою зовнішньополітичного відомства цієї країни В.Цімошевичем, Головою Ради Міністрів РП Л.Міллєром, Маршалом Сейму РП М.Боровським, Маршалом Сенату РП Л.Пастусяком та Міністром культури РП В.Домбровським.

Міністр закордонних справ України також провів зустрічі з представниками української громади в Польщі, керівниками місцевої влади та бізнес-колами Поморського воєводства, відвідав нафтовий термінал порту м. Гданськ (кінцевий пункт проекту ЄАНТК).

Під час переговорів з В.Цімошевичем підкреслювалась взаємна готовність до подальшої інтенсифікації політичного діалогу між двома країнами. Значна увага була приділена підготовці та проведенню Року Польщі в Україні. Сторонами наголошувалося, що цей захід повинен мати не лише культурно-гуманітарний характер, але й охоплювати сфери економіки, науки, сприяти обміну молоддю тощо.

В ході обговорення питань співробітництва двох країн на євроінтеграційному напрямі сторони наголосили на необхідності пошуку механізмів пом'якшення небажаних наслідків розширення ЄС для двосторонніх відносин. Зокрема, польська сторона відстоюватиме у Брюсселі необхідність збільшення квот на експорт продукції металургійної промисловості до нових членів ЄС.

Сторони також констатували спільність підходів щодо концепції ЄС "Ширша Європа" та підготовки Плану дій Україна-ЄС.

Зокрема, В.Цімошевич висловив готовність підтримати у структурах Євросоюзу включення до тексту Плану пропозицій української сторони щодо практичної інтеграції нашої держави в ЄС.

В ході обміну думками щодо євроатлантичного співробітництва польська сторона підтвердила, що й надалі підтримуватиме залучення України до Плану дій щодо членства (ПДЧ).

Міністри констатували також необхідність продовження тісного співробітництва у стабілізаційних процесах в Іраку.

Польська сторона позитивно оцінила ухвалення Урядом України рішення щодо транспортування каспійської нафти трубопроводом Одеса-Броди. Сторони відзначили, що реалізація українського варіанту проекту Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору є надзвичайно важливою для динамічного розвитку українсько-польського економічного співробітництва та забезпечення диверсифікації постачання нафти для України та Польщі.

Представники вищого керівництва РП також були поінформовані про перебіг конституційної реформи в Україні. Зокрема, відзначалося, що у процесі підготовки змін та доповнень до Конституції, український Парламент врахував рекомендації Венеціанської комісії і, що найважливіше, у Верховні Раді вдалося створити широку коаліцію тих політичних сил, які ще донедавна не могли дійти компромісу.

Генеральне консульство України в Торонто подає текст Указу Президента України Л.Кучми "Про відзначення 50-ї річниці входження Криму до складу України", а також історико-інформаційну довідку про АР Крим, підготовлену Міністерством закордонних справ України.

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Про відзначення 50-ї річниці входження Криму до складу України

Ураховуючи важливе історичне та політичне значення входження Криму до складу України, роль цієї пам'ятної події у формуванні та консолідації українського суспільства та на підтримку ініціативи громадськості постановляю:

1. Утворити Організаційний комітет з відзначення 50-ї річниці входження Криму до складу України (далі - Організаційний комітет). Призначити ЯНУКОВИЧА Віктора Федоровича - Прем'єр-міністра України - головою Організаційного комітету.

2. Кабінету Міністрів України:

  а) затвердити персональний склад Організаційного комітету;

  б) розробити за участю Національної академії наук України та затвердити план заходів з відзначення 50-ї річниці входження Криму до складу України, передбачивши, зокрема:

    проведення урочистостей з нагоди цієї пам'ятної дати;

    встановлення у містах Києві, Сімферополі, Севастополі пам'ятних знаків, меморіальних дощок, закладення парків та скверів на честь 50-ї річниці входження Криму до складу України;

    публікацію наукових праць, збірок документів та матеріалів про події, пов'язані з входженням Криму до складу України;

    створення хронікально-документального фільму, присвяченого цій історичній події;

    проведення у містах Києві, Сімферополі та Севастополі відповідних міжнародних та вітчизняних наукових конференцій, а також круглих столів в інших регіонах України;

    карбування та введення в обіг у встановленому порядку ювілейної монети на відзнаку 50-ї річниці входження Криму до складу України;

    організацію тематичних заходів у навчальних закладах і закладах культури;

  в) вирішити питання щодо фінансування зазначених заходів.

3. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям забезпечити гідне відзначення 50-ї річниці входження Криму до складу України.

4. Рекомендувати органам місцевого самоврядування розглянути питання про відповідне найменування (перейменування) вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів у зв'язку з відзначенням 50-ї річниці входження Криму до складу України.

5. Міністерству закордонних справ України забезпечити проведення закордонними дипломатичними установами України заходів з відзначення 50-ї річниці входження Криму до складу України.

6. Державному комітету телебачення і радіомовлення України забезпечити широке висвітлення в Україні та за її межами заходів з відзначення 50-ї річниці входження Криму до складу України, організувати цикли тематичних теле та радіопередач.

Президент України                 Л.КУЧМА
м. Київ, 30 січня 2004 року
N 110/2004

КРИМ

(Історико-інформаційна довідка)

Автономна Республіка Крим - адміністративно-територіальна частина України, що знаходиться на території Кримського півострова. Крим омивається водами Чорного та Азовського морів. На півночі Кримський півострів з'єднується зі Східноєвропейською рівниною Перекопським перешийком, ширина якого 8 км. Від Таманського півострова (Російська Федерація) Крим відділений Керченською протокою (4-15 км). Довжина півострова з півночі на південь сягає 200 км, а із заходу на схід - 320 км. Загальна площа 25 881 кв. км.

Столиця АР Крим - м. Сімферополь.

Найдавніші археологічні знахідки на цій території датуються добою середнього палеоліту (біля 100 тис. років тому) і виявлені у печерах Кіїк-Коба та ін. Найдавнішими жителями Криму, відомими з ассирійських та античних джерел, були кіммерійці (ХІІ-VІІ ст. до н.е.).v

Одними з найдавніших кримських народів були таври, що мешкали у передгірському та гірському Криму, а також на південному узбережжі Чорного моря. Перші відомості про них зустрічаються в античних авторів. Від таврів походить стародавня назва гірської і прибережної частини Криму - Тавріка, Таврія, Таврида. Останні згадки про таврів (тавроскіфів) відносяться до Х ст. до н.е. Таври залишили по собі значну пам'ять в культурі народів Криму, зокрема в матеріальній. Багато скіфських, грецьких, римських, візантійських, а потім і татарських селищ піднялись на фундаменті таврських городищ і фортець.

У VІІ-VІ до н.е. на узбережжі Крима виникають грецькі колонії. Найважливішими серед них були Херсонес (неподалік від нинішнього м. Севастополя), Феодосія, Керкенітида та ін. Частина цих міст-держав були об'єднані у Боспорське царство, столицею якого було м. Пантікапей (нині Керч).

У VІІ ст. до н.е. степова частина Криму була завойована скіфами. За відомостями давньогрецького історика Геродота, основною територією розселення скіфів були степи між нижньою течією Дунаю і Доном, включаючи степовий Крим та райони, прилеглі до Північного Причорномор'я.

Під натиском сарматів наприкінці ІІІ ст. до н.е. держава скіфів значно зменшилась. Скіфи вимушені були перенести свою столицю із Подніпров'я в Крим, де на річці Салгир (поблизу Сімферополя) виникло місто Неаполь Скіфський, або Неаполіс. Найвищого розквіту в Криму пізньоскіфське царство досягло у ІІ ст. до н.е., коли скіфи разом із сарматами підкорили Ольвію, захопили частину володінь Херсонеса у північно-західному Криму і виступили проти Боспорської держави, поступово заселяючи її. Скіфська держава проіснувала до другої половини ІІІ ст. н.е. і була знищена готами.

З І ст. до н.е. по ІV ст. н.е. Крим перебував під впливом Риму. Римські легіонери, просуваючись вздовж узбережжя Чорного моря, залишали свої гарнізони у фортецях і поступово витіснили кримських греків. Херсонес став базою римського військового флоту. З приходом римлян до Криму переміщається економічний центр. У ІІ ст. Північне Причорномор'я було постачальником сільгоспродуктів, мало розвинуту сировинну базу і практично необмежений ринок збуту готової продукції.

З ІІІ ст. н.е. територія півострова зазнає навали кочових народів. Спочатку це були готи, які встановили своє панування над степовими районами і навіть над деякими приморськими містами. Згодом, наприкінці ст. ІV, їх витіснили гуни. Гуни знищили Скіфське і Боспорське царства, а частину готів відтіснили в Кримські гори, де їхня невелика держава проіснувала до кінця ХV ст.

Наприкінці VІІ ст. майже все Північне Причорномор'я, степовий Крим та Сугдею захопили хозари. Наприкінці VІІІ ст. майже вся Кримська Готія була під їх протекторатом.

Чергових завоювань Крим зазнав на початку Х ст., коли печеніги захопили Боспор і Херсонес, витіснивши хозар. Ці азіатські переселенці являли собою не єдиний етнос, а союз племен, що входили до Хозарського каганату. В середині ХІ ст. через поразку у війні з Візантією, значна їх частина змушена була покинути Крим.

Половці, або кипчаки з'явились в Криму у Х-ХІ ст. Половецька орда процвітала в Криму до ХІІІ ст. до зіткнення з Золотою Ордою. Золота Орда вторглась в Крим у 1223 р.

З V ст. значна частина Криму перебувала під вплив Візантійської імперії, яка зберігала тут свої володіння до ХVст.

Починаючи з VІ ст., кримські землі були об'єктом зацікавлення і слов'янських племен. Тут виникали слов'янські поселення, звідси на Русь поширювалося християнство. У східній частині Кримського півострова протягом Х-ХІІ ст. існувало Тмутараканське князівство, яке було частиною Київської держави. Після здобуття Константинополя хрестоносцями у 1204 р., Візантія значною мірою втратила свій вплив на півострові.

Згодом Крим став об'єктом експансії венеціанців та генуезців. Основним торговим портом стала Кафа (Феодосія). У ХІІІ-ХV ст. приморський гірський Крим був генуезькою колонією, яка носила назву Газарії. В цей час, після падіння вірменської середньовічної держави, сюди переселяються вірмени (ХІV ст.), а дещо раніше - євреї (ХІІІ ст.).

Здобуття турками Константинополя у 1453 р. відрізало генуезькі колонії від митрополії, що стало однією з причин їхнього занепаду. У 1475 р. після тривалої облоги турки здобули Кафу, а згодом і весь приморський Крим, після чого зіткнулися з татарами, які панували у степовому Криму з 1239 р. і були улусом Золотої Орди.

Вперше кримські татари здійснили спробу отримати незалежність від Золотої Орди при хані Ногаї, але після його загибелі (близько 1290 р.) знову були підкорені золотоординцями.

Під час боротьби за відокремлення від Золотої Орди висунулася династія Гіреїв, перший представник якої Хаджі-Гірей 1425 р. створив незалежне Кримське ханство, а 1432 р. переніс столицю до Бахчисарая.

Після завоювання турками південного берега Криму хан Менглі-Гірей 1478 р. визнав васальну залежність від султана. Династія Гіреїв правила до1783 р. Крим під владою Османської імперії користувався значною автономією. Кримські татари зберегли багато монгольських традицій. Правителі обиралися на зборах знаті (курултаях), а турецькі султани лише підтверджували вибір. Гіреї вели незалежну зовнішню політику.

Інколи кримські татари вступали у воєнно-політичні союзи з Україною. Після укладення миру 24.12.1624 р. татарський хан уклав угоду з гетьманом М. Дорошенком. Козаки допомагали хану Шагін-Гірею в його військових походах. Однак після перемоги протурецької фракції та смерті М. Дорошенка у 1628 р. козаки змушені були залишити Крим.

У 1648 р. гетьман Б. Хмельницький уклав угоду з ханом Іслам-Гіреєм III, і татарська армія допомогла козакам одержати перемогу у Корсунській битві (1648 р.) та Зборівській битві (1649 р.).

Гетьман І.Виговський відновив союз з кримським ханом, і 1659 р. кримськотатарські загони взяли участь у Конотопській битві.

Гетьман П.Дорошенко також підтримував добрі стосунки з Кримським ханством.

Після укладення "Вічного миру" у 1692 р. П. Іваненко уклав угоду з ханом Селім-Гіреєм, який визнав його гетьманом України.

У 1711 р. гетьман П.Орлик уклав договір з кримським ханом Девлет-Гіреєм II.

З 2-ї половини ХVІІ ст. Кримське ханство занепало і остаточно втратило незалежність внаслідок російсько-турецьких воєн.

Вперше російські війська вступили у Крим під час російсько-турецької війни 1736-1739 рр. Під час наступної такої війни 1768-1774 рр. війська на чолі з князем В. Долгоруким у 1771 оволоділи всією територією ханства. За Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 р. Крим було оголошено незалежним від Туреччини.

09.04.1783 р. під тиском уряду Катерини II останній хан Шагін-Гірей зрікся престолу, і Крим було включено до складу Російської імперії. Спочатку Крим було приєднано до Новоросійського краю, а 1802 виділено в окрему Таврійську губернію з центром у м. Сімферополі.

Використовуючи вигідне стратегічне положення Криму, царський уряд прийняв рішення про заснування м. Севастополя і перетворення його в основну базу Чорноморського флоту.

Упродовж ХІХ ст. царський уряд проводив політику колонізації Криму за рахунок вихідців з інших країн. Так, до середини ХІХ століття сюди на постійне місце проживання переїхало понад 10 тис. німців, понад 15 тис. болгар, кількасот родин італійців тощо. Водночас було виселено частину кримських вірмен та євреїв. Проте найбільш потужним був потік переселенців з України та Росії. У 1897 українці й росіяни становили 45%, німці - 5,8%, євреї - 5,3%, греки - 3,1%, караїми і болгари - по 1 % населення Криму.

Після революції 1917 в Росії в Криму сформувалися декілька політичних течій: 1) російська - прихильників подальшого перебування Криму в складі Росії; 2) кримськотатарська, яка прагнула спочатку автономії, а згодом і повної незалежності; 3) українська, яка прагнула включення Криму до складу України.

У квітні 1918 українські війська увійшли до Сімферополя та Бахчисарая. Проте під тиском німецького командування українські частини змушені були залишити Крим, що призвело до втрати Чорноморського флоту, на кораблях якого вже було піднято державні прапори Української Народної Республіки. У жовтні 1918 р. було укладено прелімінарну угоду, на підставі якої Крим мав входити до складу України, діставши внутрішню автономію - власний парламент, територіальні військові формування та адміністрацію. Падіння влади гетьмана П.Скоропадського поклало край планам об'єднання Крима з Україною.

У листопаді 1920 р. Крим втретє окупували більшовики, а 18.10.1921р. В. Ульянов підписав декрет "Про утворення Автономної Кримської Радянської Соціалістичної Республіки як частини РРФСР в межах Кримського півострова". Державними мовами проголошувалися російська та кримськотатарська. У 1920-х проводилася політика "татаризації" Крима. Під проводом кримськотатарського діяча Велі Ібрагімова 1923-1928 рр. виникла мережа національних культурно-освітніх установ. Кінець політиці "татаризації" був покладений масовими репресіями серед місцевої політичної та культурної еліти і депортацією 35-40 тис. кримських татар. Тисячі татар загинули під час колективізації та голоду. У 1938 р. татарська мова була переведена насильно на кириличний алфавіт. Всі рештки автономії Криму були ліквідовані.

У роки Другої світової війни 1939-1945 рр. Крим з осені 1941 р. до травня 1944 р. був окупований німецько-фашистськими військами. У 1941 р. радянська влада депортувала 45-50 тис. німців. Після звільнення півострова від гітлерівців, за рішенням керівництва СРСР, 18-20.05.1944 р. понад 188 тис. татар за нібито колаборацію з німецьким режимом були вивезені на спецпоселення до Казахстану та Середньої Азії. За різними оцінками, у перші роки життя на поселеннях загинуло від 42,5 до 50% депортованих татар. У червні 1944 р. з Криму були депортовані 20 тис. місцевих греків, 20 тис. вірмен та 117 тис. болгар. Депортація була одним із засобів "детатаризації" Криму (іншими засобами були знищення культових та історичних пам'яток, заміна історичних назв місцевостей новими на зразок "Советский", "Первомайск", "Красногвардейск" та заселення його вихідцями з різних регіонів СРСР). За повоєнний період кількість населення у Криму збільшилася майже в 10 разів.

30.06.1945 р. Кримську АРСР було ліквідовано, натомість створено звичайну область у складі РРФСР.

19.02.1954 р. Президія Верховної Ради СРСР затвердила подання Президії Верховної Ради РРФСР та Президії Верховної Ради Української РСР про передачу Кримської області до складу України.

На відміну від інших депортованих народів СРСР, кримські татари до кінця існування радянської влади так і не були повністю реабілітовані. У 1956 р. їх було звільнено з-під адміністративного нагляду без права повернення на батьківщину.

В 1960-х роках оформився організований рух кримських татар. Він набирає як легальних (посилання петицій до радянських органів з вимогою дозволити повернутися до Криму), так і нелегальних форм (діяльність молодіжних національних груп на чолі з М. Джемільовим).

У вересні 1967 р. з кримських татар було знято звинувачення у співпраці з фашистською Німеччиною. Того ж року 100 тис. кримських татар спробували повернутися до Криму, але там змогло поселитися лише 900 сімей.

Згідно з даними перепису 1989 р., у СРСР налічувалося 272 тис. кримських татар. З них лише 28 тис. проживало у Криму. Протягом 1987-1989рр. відновився рух кримських татар за повернення до Криму. У листопаді 1989 р. Верховна Рада СРСР засудила депортацію кримських татар і дозволила їхнє повернення на історичну батьківщину.

Наприкінці червня 1991 р. у Сімферополі було скликано 2-й (після 1917 р.) курултай, який обрав уряд (меджліс) на чолі з М.Джемільовим. Курултай проголосив Декларацію національного суверенітету, прийняв державний прапор (на ньому зображено символ династії Гіреїв на голубому тлі) і державний гімн, відновив вживання латинського алфавіту.

За офіційними даними, станом на перше півріччя 2003 р. до Автономної Республіки Крим (без урахування м.Севастополь) повернулося 265,5 тисяч репатріантів, з яких 262,3 тисяч - кримські татари, 2,2 тис. - греки, 0,6 тис. - німці, 0,4 тис. - вірмени, 0,3 тис. - болгари. Репатріанти - кримські татари повертаються з країн СНД: Узбекистан (72% репатріантів), Казахстан, Таджикистан, Киргизія, Росія. Нині в Криму сформувалося близько 300 селищ і масивів компактного проживання репатріантів.

Адаптація, інтеграція та облаштування репатріантів здійснюється згідно з довгостроковими програмами, затвердженими постановами Кабінету Міністрів України.

Чинною Програмою розселення та облаштування депортованих кримських татар та осіб інших національностей, які повернулися в Автономну Республіку Крим на постійне проживання (Програма розрахована на період до 2005 року і затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 р.) передбачено, що середньорічний обсяг видатків Державного бюджету України на потреби депортованих на відповідний період складатиме близько 49,4 млн. грн., (зокрема, у 2002 році було виділено - 50 млн. грн., у 2003 - 38,720 млн. грн., у 2004 р. планується виділити - 40 млн. грн.).

На виконання згаданої Програми у першому півріччі 2003 року побудовано 8,4 тис. кв. м. житлової площі, внаслідок чого 690 осіб забезпечено житлом, що в 5,5 разів більше ніж за аналогічний період 2002 року.

Для задоволення освітніх, культурних та інформаційних потреб депортованих кримських татар в Криму функціонують 16 шкіл з кримськотатарською мовою навчання, 62 школи з двома мовами навчання (російською та кримськотатарською), в яких створено 133 класи з поглибленим вивченням кримськотатарської мови.

Видаються дві газети кримськотатарською мовою ("Киирим" та "Яньи дюнья").

На Державній телерадіокомпанії "Крим" функціонує кримськотатарська редакція.

Значні кошти виділяються на охорону та збереження історико-культурної спадщини кримських татар. Зокрема, до 150-річчя від дня народження видатного кримськотатарського просвітителя Ісмаіл-бея Гаспринського здійснено благоустрій місця його поховання, проводиться реконструкція Зинджирли медресе в Бахчисараї, мечеті "Кебір-Джамі" в м. Сімферополь та інших національних пам'яток історії та культури кримських татар.

Згідно з Розпорядженням Президента України "Про 60-у річницю депортації з Криму кримських татар і осіб інших національностей" (від 15.09.2003 р.), передбачено, зокрема, реставрацію Бахчисарайського палацу-музею, проведення науково-практичних конференцій, видання науково-популярної літератури тощо. З метою вирішення питань гуманітарної сфери Кабінетом Міністрів України затверджені Програма адаптації та інтеграції в українське суспільство депортованих кримських татар, а також осіб інших національностей, відродження і розвитку їх культури та освіти (Постанова Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 року) та Програма сприяння соціальному становленню та адаптації кримськотатарської молоді на 2002-2005 роки (Постанова Кабінету Міністрів України від 25 січня 2002 ).

З метою гармонійного розв'язання правових та соціальних проблем, пов'язаних з інтеграцією репатріантів-кримських татар в українське суспільство, діє Рада представників кримськотатарського народу при Президенті України.

Генеральне консульство України в Торонто повідомляє, що 1 січня 2004 року набув чинності Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Пунктом 18.3 статті 18 зазначеного Закону встановлюється, що:

"Платники податку - резиденти, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, зобов'язані подати податковому органу декларацію не пізніше закінчення 60 календарного дня, що передує такому виїзду.

Податковий орган зобов'язаний протягом 30 календарних днів від дня отримання такої декларації визначити податкове зобов'язання та надіслати податкове повідомлення платнику податку, який зобов'язаний сплатити належну суму податку та отримати довідку про таку сплату або про відсутність податкових зобов'язань з цього податку, яка здається органам митного контролю під час перетину митного кордону та є підставою для проведення митних процедур."

Порядок отримання зазначеної довідки встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.03 №1998 "Про затвердження Порядку отримання довідки про сплату податку з доходів фізичних осіб платником податку-резидентом, який виїжджає за кордон на постійне місце проживання".

Відповідно до пункту 1.20.1 зазначеного вище Закону, фізичною особою-резидентом визнається "фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи."

Порядок проведення митних процедур щодо майна, яке належить фізичній особі-резиденту і вивозиться за межі України, регулюється Митним кодексом України від 11.07.02 (набув чинності 01.01.04).

З урахуванням положень п.2 ст.250 Митного кодексу України, фізичні особи-резиденти, які виїжджають на постійне проживання за межі України, звільняються від сплати митних зборів і платежів за умови подання зазначеної вище довідки.

Водночас повідомляємо, що подання довідки під час оформлення дозволу на залишення на постійне проживання в закордонних дипломатичних установах не вимагається. Порядок провадження за клопотаннями про залишення на постійне проживання за кордоном залишається незмінним.

Водночас повідомляємо, що відповідно до вимог ст.9.9.4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб": "Для отримання права на зменшення суми податкового зобов'язання на суму податку, сплаченого за межами України, платник податку зобов'язаний отримати від державного органу країни, в якій сплачується такий дохід, уповноваженого стягувати такий податок, довідку про суму стягнутого податку, а також про базу його нарахування. Така довідка має бути легалізована консульською установою України у відповідній країні".

Тексти зазначених нормативних актів станом на 1 лютого 2004 року надсилаються у додатку. Останні зміни до нормативно-правових актів України доступні на офіційній Internet-сторінці Верховної Ради України www.rada.gov.ua.