Генеральне консульство України в Торонто повідомляє, що 14.05.2003р. відбулося Спеціальне засідання Верховної Ради України щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років.

На жаль, представники фракції Комуністичної партії це засідання проігнорували.

Генеральне консульство подає повний текст матеріалів до Виступу Віце-прем'єр міністра Д.В.Табачника на спеціальному засіданні Верховної Ради з питань голодомору в Україні в 1932-1933 роках.

"Високошановний Голово! Шановні народні депутати!

Два місяці минули від того дня, як в цій залі відбулися парламентські слухання, присвячені вшануванню пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років. На них від Уряду України була виголошена доповідь, в якій, на нашу думку, давався ґрунтовний аналіз жахливих і трагічних подій 70-річної давнини, були зроблені політичні й наукові висновки, внесені необхідні пропозиції.

Але цього замало. Ми маємо ще й ще раз говорити про цю страхітливу трагедію, щоб слова глибокої скорботи не лише дійшли до свідомості кожного, але й увійшли у його серце.

Сьогодні ми ще раз хочемо підкреслити всю значущість нинішнього активного процесу усвідомлення причин та наслідків народної трагедії 1932-1933 років для історії України, для історії всієї світової спільноти. Вперше Президент України, Верховна Рада, Кабінет Міністрів - одним словом, всі найвищі керівники держави і найвищі її органи відверто заявили про штучний характер голодомору, про майже півстолітнє приховування компартійним режимом правди про причини й небачений масштаб цього злочину проти Українського народу, свідомо заподіяного сталінізмом та місцевими виконавцями його вказівок.

Перед нами, нащадками тих, хто зміг пережити голодомор, і тих, кому не судилося це, постає завдання надзвичайної моральної та політичної ваги - гідно вшанувати пам'ять його жертв. Саме на цьому наголошувалося у минулорічному Указі Президента України "Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні", наступним розпорядженням Президента України "Про додаткові заходи у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні". Зокрема, це встановлення пам'ятників, монументів та знаків, впорядкування місць поховання жертв голодомору, у тому числі спорудження відповідного Меморіалу у Києві; надання матеріальної допомоги особам, які пережили голодомор, поліпшення їх медичного й соціально-побутового обслуговування.

Влітку виповнюється 12 років нашій незалежності, але ми, як і раніше, у величезному боргу перед людьми, котрі стали жертвою сталінських репресій. Таких людей особливо багато в Україні, тому що режим завжди боявся національно-визвольного руху українського народу і завжди прагнув попередити назріваючу небезпеку превентивними репресіями. Чверть століття, впродовж яких Україна перебувала в епіцентрі політичних репресій тоталітарного режиму, виявилися найбільш жахливими у більш ніж тисячолітній історії українського народу.

Незалежна і суверенна Україна прагне спокути перед тими мільйонами, які загинули лютою голодною смертю. На жаль, в шістдесяту річницю голодомору жертви не були вшановані належним чином. Десять років, які прожиті після цієї річниці, теж були практично змарновані. Прилюдне засудження голодомору звучало тільки у виступах Президента України, окремих народних депутатів та офіційних посадових осіб.

Причин цьому багато. Одна з них - довголітнє політичне протистояння в суспільстві та у парламенті. Тема голодомору, на жаль, часто використовувалася як політична зброя. Одні вимагали виставити рахунок Росії, яка прийняла на себе всі зобов'язання Радянського Союзу - хай прийме й це! Інші звинувачували у винищенні українства комуністів, які народилися після 1933 року. Треті робили вигляд, що їм нічого не відомо про голодомор, а якщо в Україні був тоді голод, то він був і в Росії.

Часи протистояння навколо цієї теми в нашій історії, сподіваємось, проходять. Свідченням цього є і нинішнє спеціальне засідання Верховної Ради України.

Це природно, коли в суспільстві панують різні настрої. Природно, коли відбувається змагання політичних сил у парламенті. Але, переконаний, є роки у нашій історії, які повинні не роз'єднувати, а згуртовувати суспільство. Цього вимагають національні інтереси, цього вимагає наш моральний обов'язок перед пам'яттю безневинних жертв.

Одним, вважаю, можна було б нагадати, що в тоталітарній державі народ не міг нести відповідальності за дії свого уряду, які могли набувати злочинного характеру. Іншим варто згадати, що Компартія України визнала факт голоду після п'ятдесятирічного табу і, ще перебуваючи при владі, опублікувала у партійному видавництві збірник жахливих документів про голод. Третім можна порадити ознайомитися з документами хоча б цього збірника. А всім нам, - таким різним тепер, треба пригадати, хто бив у набат тоді, до грудня 1987 року, коли голод 1933 року був забороненою темою.

Так, тоді в ті часи, ми не знали якого характеру був той голод. Три голоди за чверть століття! До такого звикнути не можна. Тому тепер нашим обов'язком є донесення правди про голодомор до кожного громадянина України, до народів всього світу. Треба сповна реалізувати ті заходи, які сприятимуть поставленій меті, треба зробити їх довгочасними і масштабними. Не можна відкладати це на потім, на 80-річчя, на 90-річчя подій голодомору.

28 листопада минулого року Верховна Рада України ухвалила постанову "Про 70-ті роковини голодомору". Фактично цією постановою започатковано проведення заходів на вшанування пам'яті жертв голодомору впродовж цілого року, в рамках встановленого Указом Президента України Дня пам'яті жертв голодомору і політичних репресій. Деякі заходи, затверджені Верховною Радою, вимагають більшого терміну для їх реалізації, однак обов'язком Уряду - не тільки конституційним, але й моральним обов'язком - є їх неухильне виконання.

На виконання рішень Кабінету Міністрів України, Організаційного комітету з підготовки та проведення заходів у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні в усіх регіонах нашої держави упорядковуються могили, складається реєстр пам'ятників і пам'ятних знаків жертвам голодомору, до яких у День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій відбувається покладання траурних вінків та квітів, проведення молитов і панахид, проводяться "круглі столи", уроки пам'яті та наукові конференції щодо цієї трагічної події.

Керівники церков і релігійних організацій відгукнулися на суспільну потребу і проводять в усіх храмах України поминальні панахиди.

У засобах масової інформації виступають та надають інтерв'ю очевидці та сучасники трагічних подій 1932-1933 років, а також вчені, керівники органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, у яких висвітлюється тема голодомору, оприлюднюються невідомі факти того періоду. Проводяться виставки та широке видання архівних документів і матеріалів про голодомор в Україні. Організовано цикли теле- та радіопередач, публікація документів і матеріалів про ці трагічні події. Завершується робота над телефільмом про голодомор в Україні.

Урядом прийнято рішення про створення Державного історико-меморіального комплексу жертв голодомору, політичних репресій та насильницьких депортацій у складі монументу, музею, конференц-залу та науково-дослідного центру. Меморіал буде споруджено на земельній ділянці, відведеній Київською міською радою, що примикає до Наводницького парку по Набережному шосе у м. Києві.

Уряд особливо детально хотів би також поінформувати про здійснення кількох важливих проектів, що пов'язані з дослідженням архівних та усних джерел народної пам'яті про голодомор, її генетичної частини.

Досі ми задовольнялися, так би мовити, екстенсивним шляхом у вивченні джерельної бази проблеми голодомору, і оприлюднили практично всі наявні в наших архівах дотичні документи у вигляді різножанрових документальних публікацій і довідників. Зусиллями науковців й архівістів опубліковано окремими виданнями 15 документальних збірників та 23 добірки на журнальних сторінках, ще більше архівних свідчень представлено на газетних шпальтах.

До широкого суспільного обігу введено більше 10.000 оригінальних документів як тогочасних установ різного рівня, так і спогадів, свідчень, рефлексій, зафіксованих вже з певної часової дистанції. Зокрема, це збірники документів "Голод 1932-1933 рр. в Україні", "Колективізація і голод в Україні. 1929-1933", "Упокорення голодом", 12 обласних документальних видань, менших за обсягом, проте не менш важливих за змістом опублікованих документів.

Вони в цілому дають уявлення про джерельну базу відомостей про Голодомор в Україні. Загалом йдеться про майже 1.500 архівних фондів установ та організацій, що існували на території 17 нинішніх областей України. У них налічується понад 200.000 справ, що у комплексі складають повноцінний і надзвичайно насичений банк даних, на жаль, досі не оформлений як самостійна інформаційна база ретроспективної документації.

У своїй сукупності вона вимальовує жахливу картину впровадження голодомору як засобу упокорення тогочасного українського суспільства, своєрідного терору голодом. Мета, поставлена перед такими публікаціями, досягнута: Український народ знає про свою трагедію.

Нині настав час переорієнтуватися на більш широкі, вже інтенсивні напрями наукового дослідження. Крім необхідності залучення до наукового обігу відомостей із закордонних архівів (передусім російських, а також західноєвропейських і американських), йдеться про необхідність розширення "усної історії" голодомору. Це збирання спогадів свідків цих подій або народних переказів про них, що побутують серед нащадків жертв голодомору, цієї своєрідної генетичної пам'яті, яка збереглася, не дивлячись на всі намагання правлячої номенклатури витравити її.

Нині відповідно до рекомендацій парламентських слухань та доручень Уряду Держкомархів разом з Всеукраїнською спілкою краєзнавців працює над розробленням проекту Державної програми "Усна історія голодомору".

Ще один аспект - це оприлюднення зображувального ряду епохи 1930-х років, публікація всіма найновішими засобами візуальних документів про історичні процеси тієї доби: колективізацію, розкуркулення, політичні репресії, штучний трудовий ентузіазм тощо.

Зокрема, Інтернет відкриває надзвичайно широкі можливості для увічнення у свідомості людства одного з найбільших злочинів сталінізму і однієї з найбільших трагедій ХХ століття - Голодомору в Україні 1932-1933 рр. Упродовж останніх років у Всесвітній мережі витворився потужний інформаційний ресурс - спеціальні веб-сайти з Голодомору офіційних установ, громадських організацій, меморіальних об'єднань; тематичні розділи, присвячені цій проблемі; численні повнотекстові публікації документів; сотні тематичних публікацій на інформаційних сайтах з історії України; відомості з електронних каталогів бібліотек, інших бібліографічних довідників тощо.

Досить інформативним є перший український спеціалізований сайт, присвячений трагедії Українського народу, що підготовлений Державним комітетом архівів.

На наш погляд, це дуже перспективний напрямок нового розкриття всіх аспектів людської трагедії 70-річної давнини, орієнтований передусім на молоде покоління. Так само молоді адресована і та хрестоматія, над якою спільно працюють нині Держкомархів, МОН та НАН України. ЇЇ завдання: мовою тогочасних документів, але популярно і дохідливо, розповісти учням, ліцеїстам, студентам про цю жахливу сторінку нашої історії.

Користуючись нагодою хочу порушити проблему, яка без перебільшення має надзвичайне, я сказав би навіть глобальне значення. Мова йде про міжнародне визнання акту геноциду українського народу у роки голодомору.

Поза всяким сумнівом, голодомор є злочином проти людяності. Однак будь-яка міжнародна організація не визнає злочин проти людяності актом геноциду. Є конвенція ООН про попередження злочину геноциду і покарання за нього, яка була відкрита для ратифікації резолюцією Генеральної Асамблеї від 9 грудня 1948 року і набула сили 12 січня 1949 року. Під геноцидом у цьому документі розуміють дії, що здійснювалися з наміром знищити, повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку. Тобто геноцидом можуть бути визнані дії, які спричинили загибель десятків або сотень тисяч людей, і не визнані дії, які спричинили загибель мільйонів людей.

Комісія Конгресу США по голоду 1932 - 1933 рр. в Україні, яка завершила свою роботу 22 квітня 1988 р., визнала цей голод актом геноциду. Міжнародна комісія по розслідуванню голоду в Україні 1932 - 1933 років, яка працювала під керівництвом професора Джейкоба Сандберга в 1988 - 1989 рр., теж прийшла до того ж висновку. Щоправда, генеральний адвокат цієї комісії опротестував вирок, керуючись такими мотивами:

1. під час подій, що розглядалися комісією, Конвенції по геноциду не існувало;

2. нікого з винуватців трагедії немає в живих;

3. тільки Радянський Союз повинен вирішувати, порушувати справу в рамках Конвенції по геноциду чи ні.

Комісія розглянула протест і думки її поділилися. Більшість членів комісії дійшла висновку, що питання про притягнення винних до відповідальності може не стояти, досить винести принципове рішення про визнання факту голоду 1932 - 1933 рр. геноцидом.

Радянського Союзу більше не існує, і питання про визнання голоду 1932 - 1933 рр. в Україні може бути порушене перед ООН Верховною Радою України. В руки міжнародних організацій, які розглядатимуть це питання за дорученням ООН, НАН України може надати всю інформацію, яка нагромаджена за півтора десятиліття науково-дослідної роботи. Ця інформація підтверджує, на нашу думку, те, що голодомор в Україні був не тільки злочином проти людяності, але й актом геноциду.

На цьому коротко зупинюсь, щоб окреслити можливі, на нашу думку, напрями аргументації Верховної Ради України перед ООН.

По-перше, варто відзначити, що голодомор був наслідком не тільки і не стільки примусових хлібозаготівель, а суцільного і цілеспрямованого вилучення продовольства будь-якого виду в усіх регіонах СРСР, населення яких на дві третини і більше складалося з українців.

По-друге, доцільно визначити причини превентивних репресій різного роду (масові репресії індивідуального характеру, терор голодом, депортації), які торкнулися в 30-ті роки саме України як національної республіки.

З нашої точки зору, якщо Верховна Рада аргументовано сформулює і поставить перед ООН проблему визнання голодомору в Україні актом геноциду у 1932-1933 роках, то Україна має історичну можливість довести міжнародній спільноті факт геноциду українського народу у ХХ столітті.

Шановні народні депутати!

Покоління ХХІ століття мають чітко усвідомлювати масштаби втрат, що поніс народ України, адже саме йому робити висновки на майбутнє. І тому сьогодні ми маємо докласти всіх зусиль, щоб в майбутньому житті українського народу це ніколи не повторилося.

Ми просто зобов'язані пам'яттю безвинних жертв голодомору піднести на такий рівень увічнення їх пам'яті, який існує у світі щодо жертв Голокосту. Рівень, який відбиває дуже ємна формула: "Навчати, Пам'ятати, Досліджувати". Ми мусимо донести до світу, що штучні голодомори радянської епохи були нашим українським Голокостом. Це був свідомий геноцид українського народу, який наклав свій безжальний відбиток на всю нашу історію, на національну самосвідомість.

Жертви геноциду та їх нащадки мають знати: "Ніхто не забутий і ніщо не забуте".

Дякую за увагу."