Генеральне консульство України в Торонто подає текст інтерв"ю Міністра закордонних справ України Б.І.Тарасюка газеті "Дзеркало тижня" (№ 15 (543), 23 квітня - 6 травня 2005 р.)

БОРИС ТАРАСЮК: "ВІД НАС ОЧІКУЮТЬ РЕАЛЬНИХ ДІЙ"

Світ розкрився для України. Україна розкрилася для світу. За всіма пересуваннями представників нової української влади по країнах і континентах та візитами численних закордонних гостей в Україну вже стало важко встежити. От лише один приклад: минулий четвер Президент Ющенко провів у Бухаресті, глава МЗС Тарасюк - у Вільнюсі, віце-прем'єр Рибачук - у Брюсселі, секретар РНБОУ Порошенко - у Москві, а міністр внутрішніх справ Луценко - у Мінську. Тільки цього тижня Україна вела переговори з Грузією, Росією та Румунією, брала участь у засіданнях Комісії Україна-НАТО, ГУУАМ, СНД, зустрічі Вишеградської групи. Про таку насичену й плідну зовнішню політику мріяли всі міністри закордонних справ незалежної України. Але шанс утілити мрії в реальність дістався Борису ТАРАСЮКУ. Навіть трьох годин не вистачило нам із міністром, щоб обговорити всі насущні проблеми та завдання, котрі стоять сьогодні перед Україною в зовнішній політиці - від євроатлантичної інтеграції до захисту прав людини. Тому ми торкнулися лише деяких із них.

- Борисе Івановичу, цього тижня у Вільнюсі між Україною та НАТО було розпочато інтенсифікований діалог (ІД). У чому він полягає і які його відмінності від Плану дій, котрий Україна давно вже має з альянсом?

- Зустріч у Вільнюсі можна вважати етапною. Вона стала продовженням знаменної події - саміту Україна-НАТО, що відбувся 22 лютого в Брюсселі. Фактично у Вільнюсі матеріалізувалися концептуальні речі, закладені у виступі Президента на саміті.

Інтенсифікований діалог - це крок на шляху до Плану дій щодо членства (ПДЧ). Його повна назва - інтенсифікований діалог із питань членства. Чому не відразу ПДЧ? Тому що в НАТО входить 25 країн, і вони досі не досягли консенсусу стосовно надання Україні найвищого формату співробітництва, яким є ПДЧ. Інтенсифікований діалог - це крок, що свідчить про напрям нашого руху.

Україна, на відміну навіть від деяких країн - членів альянсу і країн-кандидатів, має досить розвинену програму співробітництва в рамках щорічних планів, індивідуальних програм партнерства, а з 2002 р. - у рамках Плану дій Україна-НАТО. Згадаймо: тодішня влада просила альянс перевести відносини у формат ПДЧ. Але через відомі події та несприйняття авторитарних методів режиму Кучми НАТО пішло на компроміс у вигляді Плану дій Україна-НАТО і щорічних цільових планів.

Сьогодні НАТО йде на крок далі. ІД - це форма співробітництва, котра, на відміну від інших форматів, містить мету й передбачає конкретні віхи на шляху її досягнення.

- Чи домовилися ви у Вільнюсі про те, що вже цього року обидві сторони розпочнуть роботу над підготовкою ПДЧ?

- План дій щодо членства - це лише справа часу. І, на мою думку, приєднатися до ПДЧ ми зможемо наприкінці цього року або в першій половині наступного. Власне, перехід України до ПДЧ уже не такий важливий, як саме рішення НАТО й України про перехід до формату інтенсифікованого діалогу, оскільки він має ту ж мету, що і ПДЧ.

- Що ж Україні потрібно зробити ще, аби країни, котрі досі не бажають допускати нашу країну до ПДЧ, усе ж погодилися на цей крок?

- Я гадаю, крім помаранчевої революції, котра приємно здивувала весь демократичний світ, прагматичні партнери з НАТО очікують демократичних і економічних змін, які повинні відбутися і вже йдуть в Україні. Натовці втомилися від декларацій і добрих намірів, не підкріплених справами. Сьогодні ми повинні довести: Україна не лише декларує, а й робить конкретні кроки в напрямі досягнення проголошених цілей. А це, насамперед, щоденна домашня робота, котру ми повинні виконати, передусім, для себе, а не для того, аби задовольнити НАТО.

Я взагалі дотримуюся думки, що НАТО і ЄС не повинні бути для нас самоціллю. Найвищою ціллю діяльності української влади має бути задоволення потреб наших громадян. Забезпечення високих стандартів демократії, верховенства права, добробуту, соціального захисту - от мета, заради якої має трудитися будь-яка влада. Саме так вона і працює в країнах Європейського Союзу та НАТО, але дотепер не працювала в Україні. Тому від того, наскільки успішною буде нова українська влада, і залежить просування в досягненні задекларованої мети - членства в ЄС і НАТО. Тільки в цьому запорука успіху.

- Ще одна обговорювана зовнішньополітична тема цього тижня - саміт ГУУАМ. Скажіть відверто, ну навіщо Україні реанімувати об'єднання, котре так і не змогло ефективно почати працювати (втім, як і всі інші утворення на пострадянському просторі - СНД, ЄврАзЕС, ЄЕП)? Навіщо витрачати час, сили і засоби? Чи не краще сконцентрувати всі зусилля на інтеграції в ЄС?

- У Кишиневі, на мій погляд, сталася важлива геополітична подія. Наше об'єднання набуло нового дихання. Ні в кого не викликала сумніву ідея трансформації цього утворення в повноцінну регіональну міжнародну організацію заради демократії та розвитку.

Примітно, що в роботі саміту як спостерігачі брали участь президенти Румунії та Литви, а також високий представник США. На саміті прийнято декларацію, котра визначає основні цілі діяльності цієї організації. Підписано угоди, що стосуються співробітництва країн-учасниць у галузі охорони здоров'я та торгівлі.

Навіщо потрібна подібна субрегіональна організація? Можу відповісти запитанням: а навіщо створювалася Вишеградська група?

- Так, по-перше, у країн цієї четвірки була спільна головна мета - членство в ЄС і НАТО, а по-друге, вони всі перебували приблизно в рівних умовах і на приблизно однаковому рівні політичного й економічного розвитку. У ГУУАМі ж зібралися "різнокаліберні" учасники. І цілі у них не завжди збігаються, та й Україна явно випереджає своїх партнерів Азербайджан, Грузію та Молдову (про Узбекистан, який призупинив членство, ми сьогодні не говоримо) як за рівнем демократії, так і за розвитком економіки. Але чи вистачить у нас сил і здібностей, щоб бути локомотивом? Чи потрібно нам це?

- У країн Вишеградської групи теж були різні стартові позиції. Словаччина за часів недемократичного Мечіара різнилася від інших учасників. Однак Вишеградська група працювала, і в результаті Словаччину вдалося підтягти до загального рівня. І навіть після того як Вишеградська група виконала своє головне завдання - усі її учасники стали членами ЄС і НАТО, вона продовжує існувати. Отже, у держав субрегіону є в цьому необхідність. Адже є багато спільних питань, наприклад, транскордонного, екологічного та й політичного співробітництва. От, скажімо, у мене у Вільнюсі відбулася зустріч із колегами в цікавому форматі: Вишеградська група плюс Литва. Можу повідомити, що є плани залучення України до зустрічей у рамках Вишеградської групи. Подібною пропозицією раніше вже скористався міністр оборони Анатолій Гриценко.

Гадаю, створення на базі ГУУАМ нової організації, що сповідує принципи економічного розвитку та демократії, буде кроком до більш тісного співробітництва з країнами Центрально-Східної Європи, до якого ми прагнемо.

Наші чотири держави об'єднує багато спільного. Не забувайте, що це утворення виникло не на основі якихось закулісних домовленостей, як це було у випадку з СНД чи ЄЕП. І не на основі бажання втягти когось в організацію й таким чином закріпити своє домінування. Це співробітництво було природним політичним процесом, що виник на основі спільної стурбованості, викликаної дискомфортом у галузі безпеки. Згадайте: в середині 90-х років саме це підстьобнуло до зближення наші чотири країни, котрі опинилися в зоні так званих флангових обмежень відповідно до релікта холодної війни - Договору про скорочення звичайних збройних сил у Європі. Сьогодні мало хто про це пам'ятає, але нас об'єднав саме аспект безпеки, а не бажання діяти проти когось чи кувати лихо Москві, як підозрював дехто. Пізніше це об'єднання перейшло до реалізації економічних інтересів. Згадайте ідею створення зони вільної торгівлі в рамках ГУУАМ...

- І де ж вона?

- Чому ГУУАМ не почав працювати? Тому що у колишньої української політичної верхівки не було інтересу, тому що вона отримувала вказівки згори (ви знаєте, про що я) і не робила нічого, аби ГУУАМ почав працювати. А без активної участі України ГУУАМ ефективно працювати не міг. Необхідна динамо-машина, якою, наприклад, були в повоєнний період Німеччина та Франція для Європейського Союзу. Так само і для ГУУАМ потрібна динамо-машина, якою, може бути, і вже є Україна.

- То у чому ж, конкретно, наш інтерес у відродженні ГУУАМ?

- В економічному співробітництві. В усіх наших країн вигідне географічне розташування для того, щоб брати участь у транспортуванні енергоносіїв із Каспійського регіону, бути дуже важливою ланкою для реалізації проекту TRASECA. У нас є спільні інтереси в районі Чорного моря, існують транспортні проекти. Достатня близькість політичних поглядів на чимало міжнародних проблем також об'єднує наші країни. З Молдовою ми сусіди: спільний кордон, спільна історія, велика українська діаспора в цій країні. З Грузією й Азербайджаном нас об'єднує приналежність до регіону Чорного та Каспійського морів. Усе це об'єктивно сприяє зближенню наших країн.

А от у військово-політичній галузі ми вже втратили ту мотивацію, котра нас усіх звела. Нині військово-політичні питання відійшли на другий план, і немає ніяких приводів комусь хвилюватися щодо цього об'єднання. Водночас нас усіх має згуртувати стурбованість із приводу існування заморожених конфліктів - у Придністров'ї в Молдові, у Нагірному Карабаху в Азербайджані, в Абхазії в Грузії. І оскільки СНД довів свою неспроможність розв'язувати ці проблеми, що хвилюють конкретні країни - його учасниці, це також стимулює нас об'єднуватися.

- А, окрім Придністров'я, Україна братиме участь у розв'язанні інших заморожених конфліктів?

- Що стосується, наприклад, проблем сепаратизму в Грузії, то українське керівництво вже висловило готовність надати свої послуги у внутріполітичному врегулюванні. Ми висловили заінтересованість у тому, щоб Україна була залучена до роботи так званої Групи друзів генерального секретаря ООН щодо Абхазії. Грузинська сторона підтримує цю пропозицію. Звісно, потрібно працювати і з Абхазією. Крім того, ми готові розглянути можливість створення разом із Європейським Союзом, зокрема з деякими балтійськими державами, місії спостереження на ділянці грузино-російського кордону для забезпечення моніторингу ситуації. Там була місія ОБСЄ, але через незгоду однієї з країн вона фактично завершує свою діяльність. Це небезпечно, оскільки може призвести до ситуації, коли безконтрольність може бути розцінена як сигнал для провокацій, котрі, у свою чергу, можуть викликати нестабільність і конфлікт. Усі ці питання було обговорено на нашій зустрічі з грузинським колегою Саломе Зурабішвілі під час її візиту до Києва минулої середи.

Ну а порівнювати ГУУАМ із СНД, ЄврАзЕС чи ЄЕП ніяк не можна, оскільки всі ці утворення організовувалися задля втягування України в геополітичні проекти, які не мають нічого спільного з економікою.

Також не варто думати, що наші чотири країни об'єдналися нібито для того, аби заповнити поки існуючу прогалину - відсутність перспективи членства в ЄС. Нічого подібного. Це об'єднання саме й повинно допомогти, як і Вишеградська група, нашому руху до Європейського Союзу. Ми маємо допомагати одне одному. І якщо Україна перебуває на більш високому економічному та демократичному рівні, отже, вона мусить допомагати й підтягувати інших. У цьому полягає роль України як регіонального лідера, котру вона об'єктивно повинна відігравати.

- Після зовнішньої благодаті у взаєминах офіційних Києва та Москви останнього періоду кучминської епохи нині в україно-російських відносинах намітилася відразу сила-силенна гострих кутів - це і незакрита кримінальна справа проти Тимошенко, і політичний "дах" для Бакая, Чорноморський флот, вибухонебезпечна нафтова тема - перелік можна продовжити. Кремль явно дуже роздратований, адже Київ став лякаюче невпізнанним. Скажіть, наскільки, на вашу думку, Росія здатна і чи буде вона намагатися економічно, енергетично впливати на Україну, аби зірвати "український експеримент", домогтися провалу реформ нової влади напередодні виборів?

- Я завжди скептично ставився і ставлюся до тверджень, що Україна залежна від Росії з енергетичної точки зору. Вона настільки залежна від Росії, наскільки Росія сьогодні залежна від України. Бо у нас є такий серйозний важіль, як газо- і нафтотранспортна системи, і ми є одним із найбільших споживачів російського газу. У нормальній економіці продавець завжди заінтересований у тому, щоб догодити своєму споживачу. Тим більше споживачу стабільному, котрий оплачує товар. Хіба Росія нам дарує газ чи нафту? Ні. Чи ми щось винні Росії? Давайте подивимося, які тарифи Україна встановила для транзиту російського газу. Вони відповідають світовій практиці? Звісно, ні. Тож казати, мовляв, Україна залежна від Росії - це від лукавого. Цей міф використовують ті, хто не обтяжує себе глибоким і серйозним аналізом того, що відбувається в україно-російських відносинах. Безвідповідально і з боку російських, і з боку українських політиків лякати, нібито Росія може, умовно кажучи, "перекрити кран".

Росія й Україна після зміни влади в нашій країні вчаться жити в нових умовах, у котрих немає закулісних домовленостей, але має бути відкритість і зрозумілість для суспільства та бізнесу. Наш Президент демонструє новаторські підходи. Перший свій візит, попри всі драматичні події виборчої кампанії та виборів, він здійснив у Москву і простягнув руку дружби. Він запропонував перегорнути ту сторінку і думати про майбутнє наших відносин. Фактично лише яструби в російському політикумі виступають із різкими заявами, щоб не допустити нового демократичного розвитку відносин між Україною та Росією. Що стосується наших президентів, то, наскільки мені відомо, вони заінтересовані в нормальному і стабільному їхньому розвитку. І я глибоко вірю в те, що саме їхнє лідерство не допустить погіршення і загострення відносин між нашими країнами.

Так, список гострих кутів, які ви назвали, на жаль, можна продовжити. Але хіба такого ніколи не було в історії україно-російських відносин? Згадаймо хоча б драматичний початок 90-х років. Скільки у нас тоді було проблем! І були вони значно гострішими й вибухонебезпечнішими, аніж сьогодні. Як учасник і свідок розвитку відносин із РФ на всіх етапах, я пам'ятаю періоди, коли дехто вже казав про неминучість воєнного зіткнення. Але ми, дякувати Богу, успішно пройшли той період і продемонстрували всьому світу, що здатні розв'язувати безпрецедентні за своїми масштабами проблеми, як, наприклад, ядерна зброя, Чорноморський флот. Ми зуміли тоді без серйозних ускладнень побудувати відносини на нових засадах.

- Що стосується Чорноморського флоту, то недавно ви заявили: порушення російською стороною домовленостей щодо ЧФ "мають системний характер". Але Віктор Черномирдін в одному з інтерв'ю повідомив, що "ніяких переговорів по ЧФ не ведеться, і така тема не стоїть". Чи маєте ви намір виносити проблеми з ЧФ на обговорення РНБОУ, а також "поставити" "таку тему" на переговорах із російською стороною?

- Хочу нагадати: після двох зустрічей президентів і моїх зустрічей із міністром Лавровим було домовлено: обидві сторони повернуться до переговорів за всіма питаннями, що становлять проблеми в україно-російських відносинах. Це стосується і делімітації морського простору в Азовському і Чорному морях та Керченській протоці. І проблем, пов'язаних із Чорноморським флотом. До речі, зустріч двох делегацій з цієї тематики вже відбулася. Тож я не згоден із паном послом стосовно того, що переговори нібито не ведуться. Інша річ, що одна сторона бажає від цих переговорів подальших поступок, які не базуються на спільних документах і, отже, на зобов'язаннях. А друга сторона хоче, щоб обидві сторони дотримувалися укладених угод і своїх зобов'язань. Хіба ми вимагаємо неймовірного? Ми хочемо, щоб було наведено лад у реалізації укладених угод. Це перше. Досягнемо цього - підемо далі. І ми готові розглядати будь-які реалістичні й конструктивні пропозиції з боку Росії. Але давайте наведемо спочатку лад у тому, що у нас уже є сьогодні. А сьогодні буквально сотні гектарів території Севастополя використовуються з порушенням домовленостей. Фактично в односторонньому порядку російська сторона використовує нашу територію і на цьому заробляє. А куди ж дивиться міська влада? Адже це ті гроші, які не надходять у бюджет Севастополя. Фактично обкрадаються жителі міста. А що коїться з приміщеннями, виділеними в тимчасове користування Чорноморському флоту? Їх використовують не за призначенням: здають у суборенду різним бізнесовим структурам. Цілі вулиці українського міста Севастополя перегороджені російськими патрулями. Озброєний російський патруль ходить по місту, у Севастополі працюють прокуратура, суди сусідньої держави...

- І, як повідомлялося, міжвідомча робоча група на чолі з вашим першим заступником В.Огризком зовсім недавно була не допущена на об'єкти ЧФ, утім, як і всі їхні попередники, котрі робили аналогічні спроби. Чи існують у нашої країни якісь важелі впливу на Росію, здатні змусити її виконувати підписані угоди?

- Необхідно нагадати, що йдеться про українську територію, де сувереном є Україна в особі її державних органів. Потрібно дотримуватися досягнутих домовленостей. Якщо російська сторона чинитиме саме так, із нашого боку не буде жодних проблем. Але не можна очікувати поступок із боку України й водночас ігнорувати власні зобов'язання! Як ми можемо миритися з тим, що нам категорично відмовляються передати навігаційне обладнання - власність України? Як ми можемо терпіти те, що радіочастоти використовуються російським ЧФ без якихось дозволів і ліцензій, у тому числі і з комерційною метою? Такого не буває в країнах, які поважають себе і власні закони.

Тож у попередньої влади потрібно поцікавитися: як вони все це допустили? Адже коли б ми завжди співробітничали з РФ виключно на правових засадах, у нас не було б сьогодні ніяких ускладнень. А тепер, коли ми починаємо звертати увагу на порушення, нам кажуть, що це недружній акт стосовно Росії.

У міжнародному праві є таке правило: pacta sunt servanda (договори слід виконувати). Має виконувати їх і російська сторона.

- А якщо вона цього не робитиме?

- Ми будемо наполягати. І тут є багато важелів впливу.

- Наприклад? ООН, Міжнародний суд?

- Міська влада Севастополя повинна виконувати свої функції й бути хазяїном на території, котру сьогодні використовують не за цільовим призначенням. Крім того, центральні органи влади повинні стежити, щоб у відносинах із іноземною державою домовленості виконувалися.

Я не думаю, що рівень взаємопорозуміння, досягнутий нашими президентами, може допустити, що ми будемо змушені звертатися до міжнародних структур. Колись гарячі голови в Російській Федерації порушили питання про правовий статус Севастополя, і ви знаєте, якою була відповідь із боку Ради безпеки ООН. РБ однозначно підтримала суверенітет України. Це було 20 липня 1993 р. До речі, це питання залишається на порядку денному РБ ООН. Тож, якщо в РФ знову знайдуться гарячі голови, то ми знову можемо про це нагадати.

- Та ці ж голови вже в Україні! Ви ж знаєте: депутат Держдуми РФ В.Алксніс цього тижня заявив у Сімферополі, що у відповідь на намір України вступити в НАТО Росія повинна порушити питання про статус Криму. До речі, на тому ж мітингу виступили і Наталія Вітренко з колишнім генпрокурором Геннадієм Васильєвим.

- По-перше, у кожного закордонного гостя має бути відчуття міри. А у супроводжуючих їх українських політиків - відчуття приналежності до цієї країни й необхідності захищати її інтереси, а не потурати порушенню українських законів іноземними гостями. Якщо ж у закордонних гостей немає відчуття міри, то потрібно їм нагадувати про наше законодавство і міжнародне право, котре передбачає такий захід, як оголошення персоною нон-грата. Він уже використовувався в українській практиці стосовно деяких російських візитерів. Не хотілося б повторення цього.

Але, з другого боку, держава, у даному разі РФ, в особі її органів влади не несе відповідальності за дії таких осіб. Тож і нам не варто стріляти з гармат по горобцях. Ми повинні розуміти: навіть депутат Держдуми не має мандата представляти державу. Відповідно до Віденської конвенції про дипвідносини, це роблять лише три особи - глава держави, прем'єр-міністр і міністр закордонних справ.

- Однак ми чудово пам'ятаємо, яку роль відігравали ті ж Жириновський чи Кобзон, вояжуючи по Україні під час недавніх президентських виборів. Невже ви має намір допустити черговий приїзд цих "агітбригад" на чергових виборах? Адже перші ластівки, чи, як ви кажете, "горобці", он уже потяглися.

- Ми теж усе чудово пам'ятаємо. Але ж на минулих виборах усе це робилося за потурання і за бажанням минулої влади. А ми не маємо наміру спокійно спостерігати за рецидивами. Нагадати заїжджим панам про те, що існують межі гостинності, про норми міжнародного права, відповідно до яких дотримуватися законів і звичаїв країни перебування необхідно будь-якій іноземній особі, включаючи й панів депутатів, - це обов'язок держави. Водночас ми повинні пам'ятати: і в Росії, і в Україні існують політичні сили, не заінтересовані в нормалізації україно-російських відносин. І вони робитимуть усе можливе, щоб погіршити їхню атмосферу. Тому ми не повинні перебільшувати значення подібних заяв. Їх варто сприймати, безумовно, критично, але не переносити на всю тканину україно-російських відносин. Це було б помилкою, чого від нас як раз і очікують наші опоненти.

- Ваша прес-служба цього тижня повідомила, що Україна допускає можливість дострокового виведення ЧФ РФ із Криму з ініціативи російської сторони. Що, на вашу думку, може породити у росіян таку ініціативу? Що може змусити українську сторону виступити з подібною пропозицією?

- Гадаю, прес-служба дещо перестаралася. Немає підстав говорити про дострокове виведення ЧФ - ні з російського боку, ні з українського. Наскільки мені відомо, російська сторона зацікавлена не лише в повному використанні строку тимчасового перебування, тобто до 2017 р., а й у його подовженні. Тож хочу нагадати: українська сторона взяла зобов'язання лише до 2017 р., далі ж набирають сили положення Конституції, що не допускають перебування іноземних військ на території України. І потрібно бути щирими й чесними у відносинах із нашими російськими партнерами. Коли ми будемо діяти саме так, ні у росіян, ні в українців не виникатиме жодних проблем із цього приводу.

Що ж стосується процитованого вами висловлювання, очевидно, малися на увазі можливі зміни фінансових умов перебування ЧФ РФ. Вони повинні бути приведені у відповідність із вимогами часу, оскільки угоди розробляли в середині 90-х. Час минає, вартість усього, в тому числі землі та комунальних послуг, зростає, і це має відбитися й на ціні за перебування російського флоту на українській території. В усякому разі, те, що сьогодні відбувається, тривати більше не може. Звісно, ми будемо звертати увагу Президента на ці порушення. А далі все залежатиме від його вказівок і рішень РНБОУ, котра, як ми сподіваємося, розгляне на одному зі своїх засідань проблеми перебування ЧФ РФ на території України.

- Яким угодам щодо ЄЕП, підготовленим вашими попередниками, ви збираєтеся дати життя?

- ЄЕП - ідея, котра належить попередній влади. Ми не зобов'язані були приймати її сходу в тому вигляді, в якому вона була підготовлена нашими попередниками. З самісінького початку було заявлено: ми повинні проаналізувати, що являють собою угоди, підготовлені на розвиток рамкового документа, якою мірою ми можемо співробітничати, наскільки це відповідає нашим національним інтересам. Результат аналізу, проведений міністерствами закордонних справ, економіки, неурядовими організаціями, свідчить: не суперечить інтересам України і відповідає їм розвиток співробітництва в рамках ЄЕП у частині зони вільної торгівлі. Усе, що не перешкоджатиме вступу України в СОТ і ЄС, нами сприймається. Створення ж наднаціонального органу, в якому Україні приділяється роль статиста, ми сприйняти не можемо.

Що стосується проектів угод, розроблених на розвиток рамкового документа про формування ЄЕП, то колишня влада виявилася дуже плодовитою. Сторонами було підготовлено 93 проекти угод, із них 29 вважалися готовими до підписання. Наш аналіз свідчить: ми не можемо підписати всі ці майже три десятки документів. Нас влаштовує приблизно 15-18 із них.

- А що ви можете сказати з приводу того, що під зоною вільної торгівлі російська сторона, судячи із запропонованих документів, насправді розуміє митний союз?

- Ще 2003 року я дуже уважно ознайомився з текстом рамкової угоди і відразу звернув увагу на те, що хоча документ не містить жодної згадки про митний союз, він фактично є угодою про його формування. Ця був викрут, аби приспати пильність українських посадовців. До речі, хочу нагадати: коли приймалося принципове рішення про створення ЄЕП, то і міністр закордонних справ України, і міністр економіки та з питань європейської інтеграції дізналися про нього із засобів масової інформації. Це, до речі, про спосіб і рівень прийняття рішень у державі в той період. Було порушено безліч конституційних норм у прийнятті рішень.

Так от, Угода про формування ЄЕП, якщо її виконувати в повному обсязі, призведе до створення саме митного союзу. І не даремно на момент дискусії, пов'язаної з підписанням цього документа, ми були свідками різночитання українськими учасниками переговорів і російськими. Коли наші казали про те, що, мовляв, Україна має свободу дій і вибиратиме в цій угоді лише те, що їй вигідно, то російська сторона стверджувала: нічого подібного, мова йде про митний союз. Більше того, велися розмови і про спільну валютну політику, і перспективу переходу до єдиної грошової одиниці - рубля. Нова українська влада прийняла політичне рішення: у нашої країни є інтерес до співробітництва в рамках ЄЕП, але у певних межах, про які я вже казав.

- Ваші колеги по уряду ледь не щодня рапортують про виявлені порушення, допущені попередньою владою. А ви у своєму відомстві проводили якусь ревізію?

- Ми, звісно, проводили аналіз того, що було зроблено попереднім керівництвом. Зокрема не залишили без уваги спроби відкриття 420 виборчих дільниць у РФ. Не залишили без уваги й питання, пов'язані з виділенням земельних ділянок Міністерству закордонних справ. У нас викликають певний сумнів домовленості й особливо умови використання деяких із них. Усі такі справи нове керівництво міністерства має намір передати в правоохоронні органи для перевірки щодо дотримання законності. Є також і питання, пов'язані з використанням держвласності попереднім керівництвом міністерства.

- Ви якось казали про те, що з приходом нової влади будуть змінюватися й українські посли. Але поки з видатних представників вітчизняного дипкорпусу в Україну повернулися лише великий "євроінтегратор" Орел і "вічний посол" Фуркало. З огляду на важливість поставлених перед країною завдань, чи будуть змінюватися посли в Росії, США, Німеччині, Франції, Великобританії? Адже це сьогодні для України ключові держави.

- Ви має цілковиту рацію. Що стосується ротації, котра є звичайним процесом для зовнішньополітичної служби, то, природно, зміна влади має потягти і зміну дипкорпусу, особливо політичних призначень, зроблених попередньою владою. Діяльність цих людей на посольських посадах має бути ретельно розглянута. І буде вжито відповідних заходів. Але далеко не всі з них, працюючи на дипслужбі, припускались якихось порушень. Отримання достовірної оцінки вимагає певного часу. А нам необхідно дуже старанно все вивчити, проаналізувати, і тільки після цього вносити Президенту якісь пропозиції.

У Президента Ющенка є чіткі критерії для посольського корпусу. Він вважає, що дипломатичні представництва мають очолювати патріоти, демократи, професіонали. Президент дав мені чіткі інструкції щодо добору кадрів. І ми сьогодні перебуваємо в цьому процесі.

- Політичні призначення будуть? Чи посольства очолять лише професіональні дипломати?

- Я не виключаю і політичних призначень, вони напевно будуть. Але це є поширеною практикою в усіх країнах: поряд із кадровими дипломатами послами призначають і політиків. Але при цьому необхідно мати на увазі: дипломатична діяльність - специфічна сфера. І коли комусь здається, що кожен відставний політик може бути послом, то це велика помилка.

- Борисе Івановичу, а наскільки ви незалежні в кадровій політиці? Чи була у вас можливість самостійно призначати своїх заступників? Чи виконується дана під час вашого представлення міністерству обіцянка Президента про те, що "єдиним каналом формування дипломатичних відносин буде Міністерство закордонних справ"?

- Що стосується свободи дій у кадрових призначеннях, хочу підкреслити: у нас немає тієї дріб'язкової опіки, котра існувала за часів сумно відомої адміністрації президента Кучми. Президент Ющенко дотримується даної керівному складу МЗС обіцянки. Керівництво міністерства має повну свободу дій у внутрішньовідомчих призначеннях. Водночас існує певна процедура узгодження деяких призначень, які потребують рішень уряду й особисто Президента.

Це стосується заступників міністра. Перші заступники міністра були призначені Президентом на мою пропозицію і за узгодженням із Кабміном - це Володимир Огризко й Антон Бутейко. Інші заступники, призначені раніше, продовжують виконувати свої функціональні обов'язки, і немає необхідності порушувати питання про їхню заміну. Але згодом, вони, звісно ж, теж стануть учасниками ротації дипломатичних кадрів.

Можу засвідчити, у нас сьогодні в усіх питаннях зовнішньої політики немає нічого схожого на те, що було раніше, коли кожен крок, кожну заява потрібно було погоджувати з адміністрацією Президента. Сьогодні у нас свобода дій. Але вона повинна передбачати й відповідальність. І коли ми в чомусь помилимося, то Президент, безумовно, також має свободу дій, щоб зробити зауваження чи будь-які висновки, у тому числі й кадрові. Тому я покладаюся на дуже високий професіоналізм нашого дипкорпусу. І в мене є підстави бути упевненим, що ми впораємося зі свободою, наданою нам Президентом, і виправдаємо його довіру, котру ми дуже цінуємо, у здійсненні зовнішньої політики. А керівництво зовнішньою політикою, відповідно до Конституції, здійснює Президент. Тож свої дії ми, звісно, підпорядковуємо його вказівкам і розпорядженням.

Тепер про те, що МЗС має бути "єдиним каналом". На жаль, у період становлення новий уряд дає підстави стверджувати: ще не всі міністри усвідомлюють, що у них мають бути певні рамки в тому, що стосується зовнішньополітичної діяльності. Деякі міністри забувають: МЗС за дорученням Президента здійснює координацію зовнішньої політики. А координація - це не абстракція. Коли ми не знаємо, як діє те чи інше міністерство, той чи інший міністр, то ми не можемо володіти ситуацією в реалізації зовнішньополітичного курсу Президента. Деякі міністри припускаються висловлювань, які фактично створюють зовнішньополітичні проблеми. Але вони не усвідомлюють цього просто через незнання. Це період становлення. Я намагаюся допомогти своїм колегам усвідомити: кожне промовлене ними слово, що стосується закордонних суб'єктів, може призвести до ускладнень у відносинах із іноземними партнерами. Вони поки навіть не розуміють, наскільки це може бути серйозним. І випадок із ракетами (мається на увазі інтерв'ю генпрокурора Піскуна про "контрабанду" Україною крилатих ракет до Ірану та Китаю. - Т.С.), і випадок із відмиванням грошей (мова про висловлювання міністра внутрішніх справ Луценка про відмивання грошей колишньою українською владою в Литві. - Т.С.) - приклади таких необережних слів. Усе це вимагає роз'яснювальної роботи. У зв'язку з цим я вніс пропозицію до відома Президента про необхідність звернути увагу на ці питання. Я вважаю, що всі міністри є розумними та досвідченими людьми, але водночас кожен із них, здійснюючи повноваження у своїй сфері, мусить пам'ятати: все, що стосується закордонного елемента, має бути узгоджено з Міністерством закордонних справ. І це не примха, а нагальна потреба здійснення єдиної зовнішньої політики держави.

У минулому ми також були свідками заяв, котрі давали підстави нашим закордонним партнерам (а вони все відстежують) спантеличено цікавитися: "Так, а хто у вас усе ж таки здійснює зовнішню політику?" Один каже, що він готує візит Президента до США, хоча напередодні з цією метою відбувся візит до Сполучених Штатів міністра закордонних справ. Інші заявляють про те, що вони курирують ледь не всю зовнішню політику. Це все від відсутності досвіду. Кожен у державі має виконувати свою роботу і тягти свій плуг. Коли ж у нього після виконання своєї роботи залишаються ще час і сили для того, щоб виконувати роботу колеги, будь ласка, це лише вітатиметься. Але при цьому не слід забувати про свою безпосередню відповідальність за це.

3 травня 2005 р. минає сто днів перебування В.А.Ющенка на посаді Президента України. У цьому зв'язку Генеральне консульство України в Торонто подає текст виступу Президента України на Всеукраїнських зборах місцевого самоврядування (26.04.05).

Виступ Президента України В.А. Ющенка на Всеукраїнських зборах представників місцевого самоврядування

Глибокоповажні присутні! Глибокоповажне панство!

Я з різним настроєм слідкував сьогодні за дебатами, і слідкував, як вони скочувалися до проблеми влади: як її обирати.

Давайте сьогодні ми свій інтелект присвятимо цьому питанню: проблемі державного управління України.

Перед тим я хотів би зробити невеличкий історичний нарис. Я пам'ятаю, як в 90-91-му роках я був багато разів свідками того, "куда строить мост?" Яку систему ви замовляєте? Що "строить"? Скажіть, куди, і я буду "строить".

Я пригадую, як моя країна 14 разів, на пропозиції присутніх тут, - не треба цього забувати - робила лібералізацію цін. Бо тоді був такий політичний гуманізм. Литва чомусь зробила [лібералізацію] двічі. Естонія чомусь зробила двічі. Але, правда, з 91 року в них приріст валового продукту. А ми до нього "вилізли" лише в 2000 році.

Можливо, єдина країна з бувшого Радянського Союзу, яка без лібералізації цін проводила приватизацію, - це Україна. Хай хтось підніме руку і скаже: "Я бачу в цьому логіку". Яку логіку ми бачимо, друзі?

Ми бачили політичне боягузтво постійно. Нам чогось поміркованого треба було. Ми кинули на десять років свою націю в травлю на коліна. Як вінець панування влади за десять років ми маємо найменшу пенсію, найменшу зарплату, найменшу будь-яку гуманітарну допомогу.

Так я і закликаю вас друзі: може, досить сидіти в окопах! Ви розумієте, що дія, як правило, винагороджується?

Думаю, дві третини людей з Майдану сюди прийшли. Як ви дивилися людям тим в очі на Майдані? Що ви їм говорили? Україна потребує змін. Якщо ми говорили про систему управління, що ми говорили? Децентралізувати владу.

Благали нас, вмовляли, стояли на колінах - децентралізуйте владу. Який приток фінансів ще треба сконцентрувати на Києві, я маю на увазі як столицю України, щоб ми наситилися цією централізацією влади? Нас умовляли - децентралізуйте фінанси, децентралізуйте повноваження.

Тут іде проблема управління державою: чи ми йдемо далі тією дорогою, яка привела попередню владу до банкрутства? Я вас запевняю, якщо ця влада піде дорогою попереднього режиму, її чекають ті самі "компліменти" від нації, які були висловлені в листопаді минулого року Кучмі і його режиму. Вибору, друзі, немає.

Тепер дозвольте, я перелічу деякі обставини, які, можливо, приведуть нас до питання, які ми задали по суті. Я з різних галузей спробую зібрати приклади, щоб потім вийти на мотивації, чому ми повинні сьогодні рухатися. Почнемо з бюджетної сфери.

Ми живемо в країні, де в центрального бюджету до 114 тисяч рахунків. Не забудьте цю цифру: 114 тисяч.

Останні три роки ми живемо в країні, де дефіцит центрального бюджету складає 7 мільярдів. Запам'ятайте цю другу цифру.

У 2004 році щоденно, щодобово, щосекунди вільних коштів центрального бюджету було від 14 до 17 мільярдів. Коштів на залишках. Я вас запитую, так усе-таки 7 мільярдів дефіциту чи 14 мільярдів залишку? Скажіть, будь ласка, в нас зайві гроші чи в нас їх дефіцит?

А тому, що є 114 тисяч рахунків, у нас завжди буде дефіцит. Завжди. Розмазати ці гроші по 114 тисячах рахунків, і ви обов'язково вийдете на проблему управління в галузі державних фінансів. Відкинули цю тему, пішли далі.

Одне робоче місце в Україні створюється за 15 місяців. 5 мільйонів покинули Україну, чекають, поки новітня влада виконає свою клятву, яку вона давала на Майдані - 5 мільйонів робочих місць за 5 років.

Одна бізнес-структура з робочими місцями від 3 до 10 у цій країні створюється за 16 місяців. Це проблема грошей, друзі? Це проблема фінансів? Чи це проблема управління, яка виходить на абсолютно бідну людину? Напряму виходить на бідну людину.

А ми маємо по селах безробіття більше 50%. Скрите, загальне легітимне і нелегітимне по Україні - більше 20%. При чому 50% безробітних - це молодь і жінки. Одне робоче місце для жінки створюється в цій країні 26 місяців.

Якщо ви представники влади, я звертаюся до вас: ви приймаєте ці правила гри, ви збираєтеся перед своїми виборцями гарантувати, що в них буде зайнятість? Ні, друзі, цього не вийде. Ваше слово розійдеться з вашим ділом, тому що ви не змінюєте систему управління.

Можемо йти далі. Хіба ми не є свідками того, як криміналізується українська влада? В деяких обласних радах представлені дві-три родини, які керують усією областю, які повторюють те, що було 14 років в Україні. І ми добре усвідомлюємо, що кланова залежність зайшла вже не тільки до центрального керівництва України, а вона вже торкнулася регіонів. І в ряді областей ця проблема є сьогодні відчутною, яка впливає на формування виконавчої гілки влади, будь-якої іншої гілки влади тощо. Хіба це не є система управління, друзі, хіба це нас не стосується питання?

30% місцевих бюджетів формується на місці. 70% формується за рахунок центрального бюджету. В тій чи іншій формі. Ми з вами стали свідками абсурдної фіскальної моделі. Спочатку 90% усіх оборотів по фіскальних операціях передати на Київ, а потім із Києва один дядько направить їх по регіонах. І з кожним днем ми починаємо бачити цинізм цієї моделі. Ми розуміємо, що вона вже далеко не в десятку попадає - вона в молоко цілить. Я даю, друзі, вам такі речі тільки для того, щоб у вас виникло запитання: невже ми з цим збираємося працювати далі? Ми отримаємо повне фіаско, якщо ми залишимо цей механізм системи фінансування чи управління, який сьогодні існує. Тому, дорогі друзі, проблема номер один сьогодні - це концентрація повноважень і ресурсів у центі і повний дефіцит на місцях.

Як із неї можна вийти? На мій погляд сьогодні в дискусії змішуються три поняття. Хтось каже, та дайте фінанси, і ми вже розберемося. Зрозумійте одне. Та система управління, яка сьогодні є, вона ніколи не буде мати достатньо грошей. Тому ми кажемо, друзі, нова концепція фінансування повинна піти під зміни. Тоді буде логіка. Якщо вона піде під стару систему чи стару систему освіти, медицини, органів виконавчої влади, у нас ніколи грошей не вистачить на цю систему.

Тоді виникає питання, а яку логіку треба запропонувати, щоб ми поєднали ці застереження, які лунали з цієї трибуни. Абсолютно правильно відносно того, якщо реформа фінансуванням не забезпечена, боронь Боже, щоб її хтось починав. Відклали в пам'ять.

Якщо повноваження не будуть передані, нема сенсу починати цю реформу. Відклали в пам'ять.

Але є й третя величина. Якщо ми не визначимося, що то за первинна структура, навколо якої буде танцювати вся ця система, хто буде творити це соло, на якому рівні, де місце громади в цьому букетів взаємозв'язків - не варто також починати реформу. І кожен, хто виступає з цими трьома акцентами, абсолютно справедливі мають зауваження. Ключова теза, яка сьогодні звучить, друзі, - всі ці три речі може об'єднати реформа управління, яка в собі несе три начала.

Перша частина. Нам потрібна територіальна реформа, яка б концентрувала структури, для того щоб вони отримали фінанси достатні, які забезпечить місцеве самоуправління. Це теза перша. Але цього замало.

Ми повинні проводити адміністративну реформу. Чому? Тому що ми хочемо реформувати повноваження. Знімати з вищого рівня до рівня громади. Для цього потрібна адміністративна реформа, зміни до відповідних законів. Нам треба побудувати цю логіку. Для всіх.

Тоді, коли територіальна, адміністративна реформи починають працювати в унісон, виникає третє питання: бюджетна реформа, фіскальна реформа, яка б привела базу і нормативи до рівня громади. Тоді зв'язуються всі три пункти.

Тому, шановні друзі, я чув багато висловів - розумних, раціональних, правильних. Я мало чув виступів, які пробують усю цю воду, яка розтеклася по паркету, зібрати докупи. Я переконаний, шановна громадо, для цього залу не повинно існувати питання, так робити реформу управління чи чи не робити. Робити треба. Питання не про розподіл влади, друзі, йде. Питання про гармонізацію системи управління. Реформу треба робити. І це повинно бути змістом нашого зібрання, його рішень і резолюцій. Але абсолютно уважно віднестися й до тих пропозицій, які говорили. Яка фінансова готовність, яка правова готовність, з якого моменту це треба робити?

Я знову не хочу коментувати політичні речі, які стосуються виборів, але є явний конфлікт, річ, яка вирує у залі. Де з одної сторони політики говорять, не треба пропорційної системи, тому що при пропорційній системі виграє партійна сила. Зверху до низу, до громади. Громада каже, почекайте зупиніть. Але це ті речі, які також треба мати на увазі, коли ми потім будемо вирішувати тему №3207 і тих змін, які туди потрібно внести в частинах, що стосуються визначення такої категорії як населені пункти, про що вже багато говорили і сьогодні також, до речі, про це говорилося. Чи про речі, які стосуються розподілу повноважень, де багато критики. Чи, можливо, якісь там інші є. Але віднестися серйозно до цього питання і законодавчо закріпити ту норму, яка б відігравала дух і відчуття цієї високої громади.

І тому після таких обставин, друзі, після такого бачення основ реформи управління я переконаний, що ми повинні братися за неї, формувати відповідні інституції, давати розробки тих чи інших напрямків, їх реформувати, брати час відповідний, який треба відвести для цієї реформи. Але я переконаний, шановні друзі, в одному. Стояти нам неможливо. Нам не вибачать люди.

Якщо такої ради однієї мало для того, щоб зрозуміти філософію реформи, давайте домовимося про те, що ці ради ми проведемо в областях, проведемо дискусії, почуємо одне одного.

Тільки прошу вам, мої дорогі, не стояти на місці. Тільки тоді буде простою людиною зрозуміла логіка поведінки влади. Це не мій виступ, це просто коротка вступна частина. І поки я ще не використав свій час до кінця, я хотів би сказати декілька формальних речей і до президії, і до зібрання. Перед нами стоїть унікальна задача - змінити життя великої української громади і тих місцевих громад, які ви представляєте.

Від нас чекають рішучих кроків і ми не маємо часу відкладати реформи. Виборці підтримали програму змін - мій План дій. Взяті перед ними зобов'язання будуть виконані. Я переконаний, що ідеали Помаранчевої революції, ідеали Майдану будуть всіма нами втілені. Ми зробимо це заради української нації, заради її майбутнього.

До влади прийшла нова команда. Минають її перші 100 днів. Ми вже можемо продемонструвати те, що можна говорити з точки зору зробленого: що нам вдалося, і можемо прийняти на критику те, що не вдалося, але хотів би на деяких речах зупинитися. Незалежними від влади стали засоби масової інформації. Вперше за багато років чиновник не диктує - про що писати, що показувати. Попереду нас чекає велика робота з утвердження високих стандартів для самої журналістики, подолання монополізму в телеефірі. Але вже зрозуміло - свобода слова і незалежність ЗМІ стають реальністю. Ми утверджуємо правосуддя. І перед вами, шановні друзі, і перед усією громадою я хочу сказати: перед судом постануть усі, хто вбивав журналістів і політиків, хто вів країну до розколу, фальсифікував результати виборів, хто заплямував себе розкраданням держави і корупцією. Сваволя чиновника більше ніколи не стане нормою життя у цій країні.

Ми повернули державний бюджет обличчям до людей. Більше 80% коштів держбюджету - це кошти, які йдуть на споживання самої злиденної частини нації. Я дивлюся, як "хльостко" сьогодні хтось із політиків чи економістів окреслює бюджет як "бюджет споживання". Для мене особисто він - бюджет розвитку, соціального розвитку країни. Я пригадую, як рік тому у стінах Верховної Ради ми вели дискусію: "Так все-таки, 237 гривень мінімальної зарплати, чи 205 гривень, як вирішив тоді уряд?" Як парадоксально перемогла ідея: "205 гривень - краще". Так от візьміть точку 205 грн.: із січня минулого року і коли ми сьогодні з вами говоримо 232 - це планка, яка була піднята за буквально 3-4 останні місяці. І коли ми сьогодні в Україні мінімальну пенсію з 284 грн. з усіма надбавками, які до цього були прийняті, автоматично включили до пенсії, прийняли і забезпечили її ріст до 332 грн., ми говоримо: це та політика, яка є, знаєте, хоч частковим прощенням того, що роками влада не доходила до самої бідної категорії громадян України - пенсіонерів, які не могли чекати, які вмирали тисячами і мільйонами. Я переконаний, що ми встигли "добігти" до певної частини пенсіонерів України. Це був наш моральний обов'язок, перш за все.

Ми говоримо сьогодні про мінімальну зарплату. З 262 гривень, пригадуєте, на перше вересня вона ще була 205 грн., вийшли на 332 грн. Це нормальна динаміка, друзі. Коли ми говоримо про бюджетника, який, можливо, через вісім місяців наблизиться до промислової зарплати? Хіба це не ціль, яка лунала 14 років у парламенті України? Зарплату учителя, медика зрівняємо з середньою зарплатою промисловця. Чи це не задача соціалістів була, комуністів? Так ми її робимо, друзі. Якщо за цей рік на 57% зарплата бюджетників піднімається? Це хіба ті речі, які не можуть знайти розуміння? Соціальні ініціативи на грані серйозних ризиків. Коли у першому кварталі виростають на 25% доходи населення, то проти цього хтось виступає? Та, начебто, ні. Коли ми говоримо про те, що одинока мама грошову допомогу починає отримувати у 4,1 рази більшу? Збільшилась допомога дітям-інвалідам у 4,5 рази, дітям-сиротам у 5,2 рази.

Все, що було сказане на Майдані, на мій погляд, виконується. Я не кажу, що це легке виконання для влади! В Україні отримана перша перемога над бідністю - тим, що завжди принижувало націю.

У березні перші українські військові повернулись на Батьківщину з Іраку. Ми це говорили під час виборів. До кінця року всі наші солдати будуть вдома. Військова служба наших хлопців скорочена до 12 місяців. Ми про це говорили.

Я переконаний, друзі, що всі ви бачите, як змінилося ставлення до нашої країни у світі. Як Глава держави, я прагну перетворити зацікавленість Україною у світі, яка вже сформована, у стабільний інтерес. Нам треба представляти нову державну політику України. Кожен мій візит направлений на це. Перш за все, до наших стратегічних партнерів. Я переконаний, що світ повинен відкрити нову Україну. Це все оплачується, шановні друзі, новими високими стандартами для нації. Переконаний, на наших очах скорочується відстань між нашою країною і Євросоюзом. З'явилися реальні можливості гарантувати свою безпеку, об'єднавши зусилля з європейськими сусідами. Вперше за багато років про Україну говорять як про лідера цілого регіону від Варшави до Тбілісі. Я хочу, щоб Україна була ініціативною у цьому регіоні, щоб вона приймала міжнародні виклики, щоб вона формувала міжнародні або регіональні ініціативи. Не може Україна миритися з тим, що під боком багато років жевріє така гаряча точка як Придністров'я. Це мільярди коштів, які вибираються з кишені бідної людини. Ось що для нас Придністров'я. Але це не тільки фінанси. Подивіться на лінію кордону по Придністров'ю, подивіться на митницю. Ми давно запитували, хто представляє там українську державу. Та давайте не забувати, що по той бік кордону два збройних заводи. Куди та зброя йде? Через який кордон? Чи не наших дітей убивають тією зброєю? Це питання, друзі, які, на мій погляд, повинні лежати на плечах України. Вона повинна їх у міжнародному плані ініціювати. Кого влаштовує роками невирішене питання по острову Зміїний? По делімітації кордону на Чорному морі, шельфу? Ми говоримо, що ми бідна країна? Там десятки мільярдів газового конденсату! Десятки років не розробляється, тільки через те, що не вистачає політичної волі. І ми шукаємо правду у Гаазькому суді, щоб він розсудив дві нації? Мій План дій якраз і передбачає, що Україна повинна бути регіональним лідером як мінімум.

Нинішня весна - час великих надій. Вони цілком реальні. Є хороший початок у влади за останні три місяці. Проте, треба йти далі. Перед нами нові виклики і ми маємо гідно на них відповісти.

Нинішні бюджетні можливості для подальшого розширення соціальних програм - я думаю, ви будете з цим усі згодні - практично вичерпані. Сьогодні загальна сума пенсійних виплат складає 16% ВВП. Це - світовий рекорд. У сукупному доході громадян частка соціальних виплат і допомог вже перевищила частку заробітної плати.

Ми входимо у зону макроекономічних ризиків. Про це нам нагадує зростання інфляції у першому кварталі - 4,2% - та уповільнення у першому кварталі економічного зростання. Сподіваюся, що Кабінет Міністрів це добре усвідомлює і готовий запропонувати правильні рішення та ефективні дії у цьому напрямку.

Шановні учасники і гості зборів!

Настав час думати не просто про переділ економічного пирога, а про його реальне збільшення. Тільки забезпечивши економічне зростання, ми зможемо захистити соціальні і економічні права українців, досягти європейської якості життя. Тільки так ми зможемо виправдати високі сподівання українців. Нам потрібні механізми, здатні підтримувати ріст економіки. Ключовий серед них - ефективна влада.

Прийшов час для вирішення одного з найвідповідальніших завдань, передбачених моїм Планом дій. Ми вступаємо в процес реформування системи державного управління. Ми створимо владу, здатну захистити національні інтереси і гарантувати права громадян.

Для створення такої влади вже розпочата адміністративна реформа. Формується ефективна модель виконавчої влади. Мною підписаний ряд Указів, що визначають нову роль міністерств, підвищують відповідальність міністрів. На черзі - нові кроки з дерегуляції, підвищення якості послуг, що надаються державою, удосконалення державної служби.

Проте українська історія, так само, як і весь європейський досвід, свідчать - самих лише змін на вищих щаблях влади замало. Ініціативи "згори" мають бути доповнені ініціативою "знизу".

Щоб принципово оновити владу нам треба змінити не лише персоналії, а й саму її філософію. Нам треба наблизити владу до людини. Це в наших силах, для цього треба зміцнити громаду, дати якнайбільше прав туди, де людина зустрічається з державою у повсякденному житті. Це основна філософія тези, яка пропонується як реформа управління.

Нам потрібна міцна вісь всієї влади: ЛЮДИНА-ГРОМАДА-ДЕРЖАВА. Прочитайте історію. Звідси, менше, ніж за п'ять кілометрів, на березі Дніпра стоїть знак Магдебурзького права, з якого почалося українське самоврядування. Воно сотні літ забезпечувало відродження і розквіт українських міст. У місцевому самоврядуванні - наші історичні корені, наша європейська ідентичність. Настав час дати йому нове дихання.

У своєму нинішньому вигляді ми успадкували самоврядування від "світлого минулого". Тоді воно прикривало жорстку партійну централізацію. В останні роки - клановість і безвідповідальність. Безправна громада - причина багатьох проблем, які стали на перешкоді нашому розвитку.

Перша ключова проблема - це проблема бідності.

Ми живемо у країні, де зарплата і пенсія залишаються одними з найнижчих у Європі. Високим є рівень безробіття. На одне робоче місце претендують десятки людей. Щоб прогодувати родину, мільйони наших співвітчизників змушені виїхати на заробітки за кордон.

Бідність принижує людську гідність мільйонів українців. Вона є причиною багатьох соціальних хвороб, які загрожують нашому майбутньому. Ми можемо подолати бідність лише звільнивши підприємницьку енергію громадян, створивши нові точки економічного росту, заохочуючи малий і середній бізнес. Ці питання не може вирішити лише центральна влада. Її зусилля має підтримати сама громада, якій треба дати простір для ініціативи. Сильна громада - це середовище для підприємництва і бар'єр для соціальної бідності.

Друга проблема - порушення прав громадян через диспропорції у економічному розвитку регіонів.

У 2001 році розрив між областями з найбільшим і найменшим ВВП на душу населення становив 2,3 рази. У минулому році розрив становив майже 3 рази. І це без урахування Києва. Якщо порівняти зі столицею, то різниця зросте з 6 до 6,5 разів. Таких економічних розривів, як в Україні, немає більше ніде у Європі.

Сухі цифри диспропорцій мають жорстокий людський вимір. Вони показують, наскільки різняться шанси людей з різних регіонів знайти добре оплачувану роботу, прогодувати родину, отримати доступ до соціальних благ. На практиці виходить, що достаток і людська гідність людини залежать не від її розуму і рук, а від того, де вона живе. Це не є справедливість.

Диспропорції існують і в середині регіонів. В кожній області є 2-3 так звані депресивні території. Кілька сотень міст і селищ живуть практично за рахунок одного містоутворюючого підприємства. Чим це загрожує - кожен може побачити в шахтарських посьолках Донбасу. Працює підприємство - місто живе. Зупинилось підприємство - місто вмирає. Біда приходить у тисячі родин. Це не є справедливим.

Подолання цих диспропорцій - це стратегічне завдання, від якого залежить майбутнє всієї країни. Без ефективного самоврядування, без економічної ініціативи місцевих громад його не вирішити. Нам треба створювати систему влади, державних органів і органів місцевого самоврядування, які спільними зусиллями зможуть вирівняти економіку регіонів, гарантувати рівні можливості кожному, незалежно від місця проживання.

Третя проблема - низька якість послуг, які людина отримує від держави.

З року в рік фінансування послуг у сфері освіти, культури, охорони здоров'я все більшою мірою залежить від дотацій і трансфертів з центру. Тобто від чиновників у Києві, в областях і районах. Друзі, це не є справедливість.

Територіальні громади, місцеві ради не мають ні важелів, ні стимулів для розвитку регіональної економіки.

За існуючих правил гри частка місцевих бюджетів у зведеному бюджеті з року в рік зменшується. Якщо в минулому році частка місцевих бюджетів без трансфертів становила біля 30%, то в нинішньому - 25%.

За рахунок місцевих податків та зборів бюджети формуються лише на 5-7%. Місцеві кошториси стали відомостями на виплату зарплати. Вона складає у них 80-85%. На місцевому рівні, де людина переважно і має одержувати від держави послуги, у бюджетах нічого немає для розвитку. Звідси розбиті і темні вулиці, обшарпані школи, лікарні, куди треба приходити зі своїми ліками.

Вихід один - децентралізація влади, розвиток економічної ініціативи на місцях, зміна податкової і бюджетної політики на користь місцевих громад. І тут ми говоримо про реформу управління.

Ми маємо приклад наших європейських сусідів, які дали самостійність місцевим громадам. Я бачив ці громади у Чехії, у Словаччині, в Угорщині, Польщі. Я бачив те здивування влади, яке вона отримала після вивільнення енергії громад. Ви на власні очі бачили, як за останні роки змінилися польські і словацькі вулиці, селища чи міста. Переконаний - якщо розв'язати руки українському місцевому самоврядуванню, і Україна через рік-два стане такою.

Четверта проблема - занепад села. Сільська громада фактично позбавлена свого самоврядування.

У 9 з 10 сільських рад кошторису ледве вистачає на зарплату голови і секретаря. 9 із 10 сільрад! Це не є справедливим. Більшість селян позбавлені доступу до мінімальних соціальних благ. Для району і області, куди житель села змушений звертатися, його проблеми - лише зайвий клопіт.

Ми хочемо, щоб селянин став хазяїном, здатним нагодувати Україну. Проте сьогодні фермера не чують у власному селі. Та й чим громада може допомогти йому? Землею поза межами сільського населеного пункту місцеве самоврядування взагалі не розпоряджається. Всі питання вирішує чиновник у районі. Це не є справедливим.

Якщо такий стан справ не буде докорінно змінений, деградацію сільських громад нам не зупинити. Ми не просто змушені будемо їсти імпортний хліб. Ми ризикуємо втратити унікальний пласт української культури, а разом з ним - свої корені і свою українську ідентичність. І тому коли ми говоримо про реформу управління, можливо, фундаментальним правилом цієї формули є таке: від реформи управління не повинно постраждати жодне українське село. Жодне. Тоді не треба проводити ту реформу! І доки ми не отримаємо аргументів у захист цього пункту, я буду першим, хто буде стояти на цих "окопах" і боронити від такої реформи. Я ще раз підкреслюю, у даному випадку це серце моє говорить, українське село - це суть української нації. Українське село - це суть української ідентичності. І ніяка реформа ніколи не може ставити свою ціль або не буде варта, якщо внаслідок її за діяння ми втратимо хоч одне українське село. Такого не буде, друзі. Я це вам говорю для того, щоб ви не боялися йти на реформу. Ми зробимо імунітет для українського села у цьому сенсі.

Нація, яка дбає про своє майбутнє, повинна підтримати сільську громаду, дати їй економічні важелі і фінансові ресурси.

П'ята проблема - відчуження влади від людини.

Про неї нагадує стрімке зростання кількості звернень до Президента. Я щодня отримую 1 600 листів громадян. За останні два місяці 2,3% української нації написали листи Президенту! За останні два місяці! Хіба це не проблема управління, друзі? Уперше за останні три місяці скарги на систему влади перевищили кількість листів, пов'язаних з соціальними і гуманітарними проблемами. Люди почули, що можна захистити свої права і почали писати. Люди не можуть на місці вирішити свої питання, добитися дотримання своїх прав. І дуже часто причина тільки одна - байдужість чиновника, міліціонера, лікаря. Посадовцю не цікаві проблеми людини, бо він жодним чином від неї не залежать. Він залежать від начальників у районі, області чи Києві і служать їм, а не людям.

Принцип відповідальності влади перед громадянином деформується вже при першому їх контакті. Останні соціологічні опитування свідчать - 51,5% громадян вважають, що у діяльності місцевих органів влади не відбулося жодних змін. Відчуження влади перетворює людей на скаржників і прохачів.

Вихід один - віддати владу громаді. Це буде справедливим.

Шановні друзі!

Щоб вирішити названі і багато неназваних проблем потрібно змінити формулу відносин місцевого самоврядування з державною владою.

Україна ратифікувала Європейську Хартію місцевого самоврядування. Тепер уже в нашому законодавстві воно визначається як право і спроможність обраних громадою представників здійснювати регулювання і управління суттєвою частиною державних справ в інтересах місцевого населення.

У цій формулі є два важливих постулати.

По-перше, держава не лише гарантує право місцевої громади вирішувати державні справи на місцях, але й дає їй реальну спроможність здійснювати ці повноваження.

По-друге, визнається, що місцеве самоврядування здійснюється в інтересах місцевого населення. Не держави, не обласної чи районної адміністрації, а саме конкретних громадян, які проживають на конкретній території.

Європейська Хартія підтверджує правоту Михайла Драгоманова, який твердив: "Централізм - це зілля, яке треба виривати з корінням...При централізмі всі політичні перевороти лише змінювали самодержавство королів самодержавством парламентської більшості".

І наш власний, і європейський досвід визначають зміст реформи місцевого самоврядування. У цьому - ключ до всієї політичної реформи у державі. Ми готові підтримати громаду у всіх сферах її життя, дати їй широкі повноваження, розширити можливості. Перед Урядом мною поставлені завдання з підготовки і здійснення судової, бюджетної, податкової, пенсійної, житлово-комунальної реформ, реформ у сферах освіти і охорони здоров'я. Розвиток місцевого самоврядування має стати пріоритетом у загальному пакеті.

Вже зараз можна виділити головні напрями наших подальших дій. Ви, шановні учасники зборів, називали їх.

Як Президент, я готовий разом з вами реалізувати необхідні кроки. Прошу розглядати цю частину мого виступу як прямі доручення Уряду, держадміністраціям, міністерствам, всім, хто буде працювати над здійсненням реформи. Сподіваюся, що у цій роботі виконавча влада буде підтримана Верховною Радою України.

Перше.

Має бути знайдений баланс прав і обов'язків між органами державної влади і місцевого самоврядування. Їх повноваження треба перерозподілити і розмежувати.

Хочу підкреслити, надання державних і громадських послуг у якнайбільшій мірі повинне бути передане до громад. Державні органи мають припинити управляти там, де це може зробити громада.

Має бути сформоване партнерство державної влади і місцевого самоврядування.

Друге.

Громада повинна отримати спроможність здійснювати державне управління на своїй території. Для цього їй потрібно не лише створити свої виконавчі органи. Громада повинна стати фінансово спроможною.

Місцеві громади мають отримати достатні джерела фінансових надходжень. Село, селище, місто при формуванні свого бюджету повинні залежати лише від закону, нормативів і власної економічної ініціативи, а не від волі чиновників різного рівня.

Має бути розширена податкова база для формування місцевих бюджетів. Для сталого розвитку територіальних громад вкрай важливо, щоб значна частина їх бюджету формувалась за рахунок власних податкових надходжень.

Третє.

Самоврядування має стати ефективним і відповідальним. Громадянин має знати свої права та обов'язки у громаді. Всі дії органів місцевого самоврядування мають бути прозорими. Їх завдання - всіма способами заохочувати людину до особистої участі у вирішенні місцевих проблем. Кожен громадянин повинен знати: у справах громади його голос - вирішальний.

Четверте.

Потрібно невідкладно створити ефективну систему управління і координації усього комплексу реформ системи влади - адміністративної, територіальної, реформи місцевого самоврядування. Для цього має бути створений єдиний орган - Національна рада з питань місцевого самоврядування та регіонального розвитку. У ній я бачу центр мобілізації інтелекту, генерації ідей та підтримки ініціатив знизу. Такий Указ сьогодні з цього приводу я підписав.

П'яте.

Від Національної Ради, від Уряду, від Верховної Ради я чекаю продуманих документів, які сформують цілісний план реформи, її "дорожню карту". Реформу робити треба. Обставини і час можна обговорювати, щоб мінімізувати ризики і прийняти правильні рішення. Але часу для обговорення, шановні друзі, колеги, побратими, у нас небагато.

Шосте. І , можливо, головне.

Реформа повинна початися широким загальнонаціональним діалогом. Кожній людині треба пояснити її інтерес у реформі і здобути її підтримку. Нам треба сформувати підтримку змін у всьому суспільстві. Тому я звертаюся до лідерів фракцій, лідерів партій, до різних гілок влади: ми повинні себе знайти у цій реформі. Ми повинні одне одного почути. Якщо ми істинно служимо нації, ми повинні дати відповідь на надзвичайно важливе і складне питання - проведення реформи управління.

Шановні друзі!

Кожна реформа є ризиком. Реформа влади, що зачіпає основи життя державного організму, є подвійним ризиком. Але у нас є колосальний ресурс, який дозволяє нам бути впевненими в успіху.

Цей ресурс - воля громадян України, які хочуть назавжди покінчити з минулим.

Українська нація вже продемонструвала свою зрілість. У мене немає сумнівів, що українці хочуть і можуть самі організовувати своє життя, своїми руками будувати своє майбутнє.

Щоб стати нацією вільних людей, ми станемо нацією сильних громад. Сильна громада - це сильна держава, сильна Україна.

Слава Україні, слава Господу Богу і слава вам усім.

Дякую за увагу.

м.Київ, 26 квітня, 2005 року.